Вирішила сестра чоловіка машину собі купувати. Це відбулося кілька років тому. Грошей Ларисі не вистачало. Це м’яко кажучи. Насправді у неї грошей взагалі не було.
Але вона була не зовсім чесною. Часто любила вихвалитися, що вміє все наперед прораховувати і завжди залишається у виграші.
– Братику, займи десять тисяч доларів, – прийшла вона з проханням до мого чоловіка, – я знаю, у вас є гроші! А я потихеньку буду вам їх віддавати.
Якщо чесно, я була категорично проти такої позики. З чого мати, яка сама живе з дитиною буде нам віддавати борги. Жила вона з мамою мого чоловіка. Вона працювала, але отримувала на роботі копійки.
– Це дуже велика сума, – сказала я чоловікові, – Ларисі просто не буде з чого нам віддавати гроші. Та й купить вона машину, а що буде з обслуговуванням, ремонтом, бензином? Нам і на це доведеться гроші позичати?
Мій чоловік отримував на роботі набагато більше, ніж я. Отже сімейними заощадженнями, я вважала, що не маю права розпоряджатися.
Гроші були зовиці віддані під просту розписку, яку написали на листку, вирваному зі шкільного зошита нашого сина.
А в призначений термін сестра брата, як я і очікувала, розвела руками:
– Ну немає у мене грошей, братику. Що з мене візьмеш? Хочеш в спеціальні інстанції подавайте!
Чоловік обурився. Машини у нас не було. Ми планували ще трохи заощадити і взяти вже собі хороший автомобіль. Щоб потім не думати, як борги віддавати.
– Продавай машину свою, – сказав сестрі мій чоловік, – що ти думала, коли гроші займала, що брат тобі їх подарує?
Машину продавати зовиця категорично відмовилася. Ми довго з’ясовували стосунки. Все це було при свекрусі. Вона звісно ж засмутилася за своїх дітей.
Чоловік образився серйозно, навіть перестав приходити до матері, тому, що вона з нею жила ця сестра. Свекруха приходила до нас і просила їх помиритися.
А потім нам на рахунок стали приходити невеликі суми з картки зовиці.
– Взялась за розум, – вирішив чоловік, – а машина стоїть все одно у неї без толку, бо на бензин грошей немає.
В цілому від зовиці ми отримали близько п’ятої частини боргу. А потім раптово пішла з життя моя свекруха.
Тоді зібралася вся рідня. Вийшло так, що свою квартиру свекруха залишила двом своїм дітям. Ми й не збиралися претендувати на спадок. У нас є своя квартира. Але зовиця випередила нас, не давши сказати ні слова.
– Я ж тут живу, – обурилася Лариса, – чому я повинна ділитися з братом? Він з матері рідної гроші останній рік тягнув. Щомісяця вона йому платила, а тепер ще й на квартиру претендує?
Ми здивувалися. Виявилося, що це свекруха, усвідомила, як недобре вчинила її дочка. Вона скільки могла стільки і переказувала зі своєї пенсії нам кошти.
Тепер зовиця махала перед рідними цими квитанціями:
– З рідної матері гроші брав щомісяця! – Лариса навіть сльозу пустила.
І рідня встала на сторону нещасної Лариси. Хоч ми і намагалися розповісти про те, як була справа насправді.
– Ну добре, – сказав чоловік, – я не збирався на спадок претендувати, але раз ти, сестро, так себе поводиш, то нехай буде все за правилами.
Квартиру свекрухи довелося продати. Лариса продала і ту машину. За ці гроші купила собі однокімнатну квартиру. І ми теж купили квартиру, правда з іпотекою. На майбутнє, синові.
Рідня з нами спілкуватися не бажає вважаючи, що ми вчинили не чесно. Образили одиначку Ларису. Говорять, що, навіть в останній рік життя своїй матері не дали спокійно пожити.
А чоловік нічого чути не хоче, ні про сестрицю, а ні про інших родичів.
– Не я цю кашу заварив, так що я спокійний. Вона схитрувати хотіла? Ну що ж має. Всі кроки вирахувала.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
