fbpx

Ну ні! Знову собі хвіст по шматочку рубати я не збираюся. Поїхала додому, викликала таксі, забрала валізи чоловіка і відвезла назад до неї. Поставила сумки їй в коридорі і кажу їй: «Забирай геть і не ганяй чоловіка туди-сюди, раз вже натворили! Я відпускаю!»

У своєму житті я побувала і розлучницею, і покинутою чоловіком. Багато що пережила в своєму сімейному житті, а тому і зробила хороший висновок: не треба церемонитися з розлученнями, таємними зустрічами і іншим. Що собі по шматочку хвіст рубати? Розлучила – забирай, якщо чоловік налаштований піти з сім’ї! Треба міцно забити на всі ці старі моралі радянських тіток, не звертати уваги на плітки, бути наполегливішою! Ніхто зараз з дружин не біжить до профкому на роботу, щоб поскаржитися на свого судженого, світ зараз інший!

Розповім, як у мене вийшло. В кінці 90-х, я, будучи ще молодою і красивою дівчиною, закохалася в бізнесмена. Він був одружений, у нього вже була семирічна донька, сам він мене на 10 років старший. Мене той факт, що він одружений, дуже сильно напружував, тим більше я чула про його дружину – вона таку хватку тітка, всюди у неї блат, і якщо що – зітре мене з лиця землі. Ми з цим чоловіком таємно зустрічалися, я дуже переймалася, та й він теж, любов була неймовірна. Подружки всі мене відмовляли від зустрічей з ним: «Ти що – з глузду з’їхала? Пошкодувала б його сім’ю, адже дитина там росте!». Я все розуміла – там донька, але серцю ж не накажеш!

Мій коханий метався від мене до сім’ї, і так цілих два роки. Не знаю хто саме, але знайшовся «доброзичливець», який настукав дружині про наші стосунки. Я тоді вчилася, жила в гуртожитку, ось та до мене і приїхала, коли я в кімнаті була одна. Прийшла вся така пані виряджена, дорогими парфумами пахне. Подивилася на мене так презирливо і каже: «Ти чого трясешься? Не бійся, патли тобі не повисмикую! А я то думаю: до кого мій чоловік все бігає, відчувала, що інша є! Виганяла його з дому, а він весь час повертався, клявся, що у нього нікого немає. Ну я все ж тебе знайшла! Можеш забирати мого чоловіка, запросто, прямо сьогодні! Я не користуюся б/у товаром. Ми з донькою і без нього проживемо, а платити дитині він обов’язково буде! ».

Вже на наступний день мій коханий забрав мене на орендовано квартиру. Його колишня дружина постаралася – мало того, що весь бізнес у нього забрала, так ще й на аліменти подала, а ми розписалися. Пішов мій чоловік простим роботягою на завод. Правда, потім вивчився, зараз вже став великим начальником, у нас квартира, машина. Але справа не в цьому, я спочатку його не через гроші його полюбила. Появилися у нас двоє дітей. Чи ходив мій чоловік наліво? Я не знаю, не ловила. Але останні три роки у нас дуже зіпсувалися з ним стосунки: весь час намагався бути поза домом, навіть відпустку вимагав роздільну! Та й подружній обов’язок вже давно зійшов «нанівець», жили як брат з сестрою. Так і є – я дізналася, що у нього давня любов, причому з моєю самотньою приятелькою. Добре шифрувалися!

Як би мені не було складно, я зібрала чоловікові валізи і вигнала. Він пішов, але через два дні повернувся, мовляв, прости, так – все раніше було, але вже порвав! А мені навіть з ним в одній кімнаті перебувати неприйнятно! Я пішла до розлучниці, вона вся в сльозах, вибачення у мене просить. Каже: «Як я можу розбити сім’ю, у вас дітки!». А я кажу: «А всі три роки тобі було байдуже на діток? Я зібрала чоловікові валізу, він до тебе прийшов, ось – і квартира у тебе велика, чого ж таки не дала притулок?». Вона щось белькоче про мораль, про погану карму, про плітки, про те, що все неправильно, не по-людськи. Вона готова відмовитися від кохання заради збереження нашої сім’ї!

Ну ні! Знову собі хвіст по шматочку рубати я не збираюся. Поїхала додому, викликала таксі, забрала валізи чоловіка і відвезла назад до неї. Поставила сумки їй в коридорі і кажу їй: «Забирай геть і не ганяй чоловіка туди-сюди, раз вже натворили! Я відпускаю!». У глибині душі я розлучницю навіть розуміла – самій колись довелося бути на її місці. Чесно кажучи, місяць потім ридала в подушку, але вже себе переборола. Звичайно ж, я ще сподіваюся на своє щастя, мені тільки сорок з маленьким хвостиком. Можливо, мій майбутній обранець теж буде одружений, але я не зупинятимусь ні перед якою мораллю, якщо мені доведеться теж його переманити до себе. Життя, знаєте, таке!

Фото – ілюстративне.

You cannot copy content of this page