Ну ніяк я не очікувала від себе такого. Розуміла, що рано, чи пізно це станеться. Молилась, аби у сина була хороша дружина, а в мене невістка. і ось, мої молитви почуті – дівчина справжнє диво, де й зустрів таку. А я не рада. Невже це в усіх так?
Дариночка справжнє диво. така уже спритна, акуратна, гарна і дуже ввічлива дівчинка. Тільки з’явилась у нашому домі, а вже усіх знає. з кожним здоровкається. Син біля неї мій щасливий, усміхнений. Здавалося б радій. А я не можу.
Бачу, що в усьому допомагати намагається, завжди догоджалє. До мого приходу з роботи квартира блищить, на столі – гаряча вечеря. Дивуюсь щиро і як Дариночка все встигає. Вони з сином студенти, щоправда, навчаються у різних вузах, але ж навчаються вдома разом. Син допомагає коханій у всіх домашніх справах, у підготовці до семінарських занять, до заліків. Повне порозуміння між молодими.
Зі сторони може видатись, що я рада, що в нашому домі живе на диво розумна доброчесна дівчина. Тільки ось серце не сприймає обраницю сина зовсім. Ну не лежить душа до синової нареченої. У чому причина не розумію.
Думала, що звикну до нової людини у родині. Це неминуче. Син все одно колись ожениться. І дівчину шкода, вона так старається сподобатися майбутній свекрусі. І з подругами радилася, ті в один голос: “Відпусти ситуацію. Синові добре з цією дівчиною, значить, і ти маєш радіти за нього.»
Радості немає. Згадала, як мені проходу не давала моя свекруха. скільки сліз вилила у подушку. Давно ж вирішила, що буду гарною свекрухою, постараюся потоваришувати з майбутньою невісткою. Але, ні. Не виходить. Останнім часом взагалі уникаю товариства молодих своїх. Усі вечори проводжу, замкнувшись у своїй кімнаті.
Хоч і тверджу собі постійно: я винна, винна, але серце не хоче підкорятися. А може, їм і справді з’їхати на орендовану квартиру? У студентів грошей немає, то я оплачуватиму їм житло сама. І може ж хоч так звикну до думки, що в житті сина є інша жінка, а не тільки мама. Адже, якщо не буде Даринки, буде інша. Не буде ж син біля мене завжди.
Щоб хоч якось відволіктись, часто почала відвідувати свою маму. Та теж твердить, як і всі, що треба прийняти Даринку, як свою дочку. Якби на місці цієї дівчини була б інша, норовлива, сварлива, якої б тоді заспівала?
– Не хвилюйся, заспокойся, адже я теж не відразу прийняла зятя. Це вже потім він своєю чарівністю підкупив мене. Якби не захопився тоді, прохвіст такий собі, твоєю подругою, і досі його любила б. Будуть онуки, які розтоплять твоє серце, і щасливішої від тебе не буде на світі людини, – заспокоює мене моя мама.
Скажіть мені мами синів, чи це в усіх так. Невже поява свого життя у сина ось так сприймається кожною? У мене не невістка – золото, але я її бачити не можу. Чому?
Скажіть, як ще перебороти у собі ось ці почуття? Відправити їх на квартиру? як не зіпсувати життя синові і цій дитині?
20,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
