fbpx
Історії з життя
Ну ось, нащо йому все це. Тусив би зараз з друзями, або в тринажерку сходив, а він у Недільний ранок тягне торби продуктів незнайомій жінці. І треба було йому ту жебрачку зачепити? Він же їх раніше навіть не помічав. Е-е-е-ххх робити нічого, сам це все задумав, ніхто його навіть не просив

Ну ось, нащо йому все це. Тусив би зараз з друзями, або в тринажерку сходив, а він у Недільний ранок тягне торби продуктів незнайомій жінці. І треба було йому ту жебрачку зачепити? Він же їх раніше навіть не помічав. Е-е-е-ххх робити нічого, сам це все задумав, ніхто його навіть не просив.

А почалось усе зі звичайного походу до магазину. Холодно було – жах. А тут біля входу з дитям на руках жебрачка. Ну це вже край! Це ж як в таку погоду дитину на таку справу взяти.

— Я викличу поліцію, – сказав прямо

Дівчина, а це була саме молоденька дівчина, злякано притулила маленьку до себе

— Прошу, не робіть цього! Я не з корисних цілей, нам треба… Розумієте, дуже потрібно на…,- навіть не закінчила, розплакалась, – я йду вже.

Йому стало не по собі, щось у її голосі постаті, і тому, що вона була разом з дитиною такою чистенькою, чепурненькою, хоч і не по моді одягненою, було таким справжнім. Швидко заскочив у магазин, накидав повну тачку продуктів, розплатився і почав очами шукати жебрачку. Ледь наздогнав, хотів вручити пакети, але дивлячись на неї з дитям на руках зрозумів – не донесе.

Провів додому, і вже наступного ранку приніс ще продуктів. Для себе вирішив – досить, нічого до неробства привчати. Але коли йшов на тренування знов побачив учорашню жебрачку. Вона ледь не плачучи намагалась тягти здоровенний наповнений сміттям бак. Поруч стояв візок з дитям.

— Та що ж це таке, – не на жарт розізлився, – Ви чого малу тягаєте за собою, мов ляльку, дайте допоможу. – Схопив здоровенний бак мов пушинку віттяг на місце.

— Пробачте, я працюю, а Нюшка завжди зі мною, – Тихо мовила дівчина.

— А бабусі дідусі, садок у кінці кінців на що?

— Немає у мене нікого, одна я. А в садок Нюшку не беруть – нездорова вона в мене. Дякую, далі я сама.

Цілісінький день думав про нову знайому. Мов пазли склав усе докупи і ледь не посивів від розуміння, того в яких умовах живе ця тендітна дівчина. Ввечері узявши побільше продуктів і іграшку для малої, пішов на гостину.

— Пробачте, – сказав з порога, – за все пробачте, і розкажіть, яка вам потрібна допомога.

Наталя росла в заможній велитенській родині. Чи то хтось позаздрив, чи доля така, та вийшло так , що дівчина в 16 залишилась геть одна на білому світі. Останньою пішла бабуся, за її життя боролись кілька років витративши і продавши все, що змогли. Не допомогло.

— А Нюша?

— Нюша – подарунок небес і пам’ять про шахрая чоловіка. Вона не чує. Потрібна надто дорога і тривала реабілітація. Навіть, якщо я продам квартиру, – вона обвела поглядом свою малесеньку “гостинку”, – не вистачить.

Почувши скільки потрібно грошей він знітився – більше витратив на минулу відпустку. Навіть не замислювався, що ті гроші могли когось урятувати.

Через пів року граючись з маленькою Нюшею, яка вже навіть перші слова почала говорити, він здивовано застиг. В кутку кімнати під вишитим рушником висів до болю знайомий образ. Вловивши його погляд Наталя сказала:

— Цей образ Миколушки Чудотворця в нашій родині п’яте покоління. Я молилась, аби допоміг нам з Нюшею, так бабуся вчила.

— У мене точно такий же, він вийняв з-за пазухи маленький образок – кулон у срібній рамочці. – Теж від бабусі, – він аж просіяв – так от, хто нас звів разом.

Павло і Наташа уже більше п’ятнадцяти років одружені. Вони мої найкращі друзі. І знаєте – я ще не бачила такого трепетного і сповненого любові відношення одне до одного в родині.

Анна К

Копіювання заборонено