“Ну, показуй?” – простягає мені сестра ножиці чималенькі. Я дивлюсь на Юлію здивовано, бо взагалі не розумію, що ж, власне я повинна їй показати. “Де ти гроші будеш стригти покажи. Бо як послухати тебе і твоїх дітей, то ти сюди приїхала точно знаючи з якого дерева будеш сотнями збирати. Схаменись, сестро”.

Рішення їхати за кордон на заробітки мені далось не легко, бо ж для того довелось повністю змінити моє життя. Однак. я розуміла. що інакше вчинити не можу і повинна бути справжньою матір’ю своїм дітям.

Озираючись на минуле, я розумію, що була дуже щасливою людино. Були свої негаразди, вічні клопоти, але я була щасливо, це вже я зараз бачу.

Була в мене улюблена робота і прекрасний, хай і жіночий. колектив. Кілька разів на тиждень я ходила на побачення із Андрієм Єгоровичем. Ми відвідували театри, вистави, або просто гуляли парком.

Колись, ми пробували жити разом, але не склалось, надто ми у побуті різні і роки одинокого життя наклали на нас свій відбиток. Тож просто зустрічались.

Діти були дорослі і самостійні, обоє мали сім’ї. Єдине, що турбувало – одвічне питання житла. Так склалось, що мої діти жили біля мене із сім’ями.

Квартира у мене трикімнатна, простора і кожна родина мала свою окрему кімнату. Ніби як і добре все було, але у доньки двоє діток, у сина двоє. Як усі разом удома, то й не продихнути.

Уже коли невістка повідомила, що при надії третім, питання стало особливо гостро. Ми почали шукати варіантів, як би можна було роз’їхатись та так, аби на найвигідніших умовах.

От тільки як не крути, а не виходила одну трикімнатну квартиру перетворити на три окремі, хай, навіть і однокімнатні. Та й діти у мене мали професії такі, що про те, аби заробити на квартиру і не йшлось.

Ну, а як би ви на моєму місці вчинили у тій ситуації? Син не поїде на заробітки, невістка при надії, а у доньки двоє малих дітей, яким мама потрібна а не вічно працююча бабуся. Як не крути, довелось все ж мені їхати на ті заробітки.

Поїхала я до сестри у Португалію. Юля там десятий рік. Виїхала вона одразу після розлучення, згодом забрала туди доньку і вже зараз заміжня.

Я влаштувалась у невеликий готель працювати. Зарплатня була гарною і робота по силі. За рік я зібрала хай і не на окрему квартиру, але таки не маленьку суму.

Саме тут і зателефонував мені син. Бачте, без мене хиткий спокій у нашому домі зник і з появою ще однієї дитини моя донька і невістка не можуть знайти спільної мови.

Непорозуміння у них на кожному кроці, а ще й те що я передаю гроші усім однаково дівчатам не подобається, бо кожна думає, що от її сім’ї треба б більше і що інша тринькає передане на непотріб.

— Ми будинок знайшли, – каже мені син, – будемо переїжджати поки на оренду. Домовились про те, що ми його викупимо у господарів. Мені нема на кого надіятись – тільки на тебе мамо. Ціна питання у 60 тисяч доларів.

Звісно, я пообіцяла, що допомагатиму як тільки зможу. Та й дрібна частка від тих грошей у мене була, тож хоч на завдаток а мали.

— Можливо, мені вдасться позичити. – кажу сину, – Я спробую, ти не переймайся.

Коли ж я все розповіла сестрі, та спочатку розсміялась, а коли зрозуміла, що я серйозно, то принесла ножиці, аби я їй показала з якого оо дерева маю стригти гроші.

— Але ж і цікаво виходить, сестро. Двоє дорослих дітей відрядили маму заробляти собі на життя. У тебе квартира є? Є. Ну добре, хай ти добра і хочеш допомогти: придбай собі однокімнатну квартиру, а між дітьми розділи решту грошей. Все. Сину 60 тисяч? А донька скільки попросить? Що за казки узагалі і суми космічні? Звідки? Ти можеш допомогти, а не все за них зробити. Чи ти плануєш от тут своє життя і завершити на заробітках?

Сестрі легко говорити, бо у неї все налагоджено і вона не бачить усієї ситуації. Як і де мої діти можуть собі на житло окреме заробити, навіть якщо я на перший внесок гроші дам? А дітей малих куди?

Поки зможу, буду допомагати. І гроші сину знайду хай і сума значна.

Ну скажіть, хіба б ви на моєму місці інакше вчинили. Жили б спокійно знаючи, що можете допомогти дітям?

Головна картинка ілюстративна.