Павлик був бажаним дитиною. “Спадкоємець”, гордо говорив батько. “Сонечко моє”, говорила мама.
Симпатичний хлопчик з кучерявим волоссям, худенький. Тато Андрій виховував його як справжнього чоловіка.
На 5 років синові він подарував боксерську грушу і почав тренування. Ростив справжнього чоловіка на його думку. Так Павло і ріс в подвійному оточенні, то пацан на тренуванні з татом, то моє сонечко для мами.
Синові 18 років.
Тато готував його в директори на своєму автосервісі, мама хотіла, щоб він пішов навчатись до інституту. А Павло вирішив одружитися.
Карина була трохи старше, їй вже 20 років. Красива сучасна дівчина, правда, приїжджа. Мамі вона, звичайно, не сподобалося. Тато сказав:
– Ну що ж, раз вирішив хлопець, нехай так і робить, і пообіцяв молодим купити однокімнатну квартиру.
Карина після таких слів намагалася з усіх сил сподобатися майбутнім родичам. Допомагала майбутній свекрусі накривати на стіл, всіляко їй підтакувала, а майбутнього свекра віддано слухала.
Павло дивився на неї закоханими очима, і батьки нарешті схвалили цей шлюб.
Їх здивувала підготовка до весілля, яку розгорнула Карина. Вона все хотіла найвищої якості – дорогий ресторан, дороге плаття, подружки нареченої в однакових сукнях. Перелік побажань був довгий.
– Ти уявляєш, – обурювалася мама, – у скільки обійдеться це весілля, це ж майже квартира.
Андрій крякнув.
– А чиє це рішення?
– Карина постаралася, хоче, щоб все було “лакшері”, як вона каже. Вона ж потім в мережі все викладає, хвалитися треба дівчині.
– Ну, я не знаю, – задумався Андрій, – це ж гроші на вітер, на один вечір такі витрати, дам тисяч п1ятдесят, не більше. І так уже квартиру пообіцяв, а їм же ще в подорож кудись їхати.
– Яка ще подорож, обійдуться без подорожі, – заторохтіла мама. Карина їй вже активно не подобалася. Родичі дівчини ніяк не брали участь в підготовці.
Вона сказала Павлику про рішення батька, але Карину це не зупинило. Вона взяла кредит і почала масштабну підготовку.
Незважаючи на всі її старання, весілля пройшло нудно. Гостей було мало, так як Карина ввела дрес-код і вислала запрошеним на весілля перелік подарунків, які молоді хотіли б отримати. Десь, мабуть, прочитала про це, так що деякі вважали за краще просто відмовитися і не приходити.
Манірний стіл, строгі офіціанти. Ніяких народних звичаїв у вигляді викупу за наречену або збору грошей в повзунки. Нічого цього не було. Посиділи, привітали молодих і розійшлися.
Наречені поїхали в готель. Через день вони приїхали до батьків Павла і Карина з порога заявила:
– А де наша квартира?
– Ти проходь на кухню, щось я тебе не розумію, – сказала їй свекруха.
Вони сиділи за столом, але розмова не клеїлась. невістка явно була стурбована чимось і збентежена.
– Ми стільки витратили на весілля, я кредит взяла, ви обіцяли квартиру і де ж вона?
– Ну, обіцяти, не означає одружуватися, – пожартував свекор, – і потім, я ж не казав що прямо ось зараз, можливо, через деякий час, подивимося.
Він уже мав ключі, але тон невістки і її вимогливість зачепили.
— Ми навіщо одружувались? Ми сім’я молода, потрібно ж про це думати? А де ви плануєте нас оселити поки не купите квартиру? – не вгавала невістка.
Шлюб протримався цілих пів року. Зрештою, Павло не витримав вимогливості своєї дружини. Від слова “Потрібно” у нього дах починав уже потихеньку з’їжджати. Подав на розлучення після останнього платежу за весільним кредитом.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.