Водiй мiнiбуса. Він розвозив по замовниках хлібобулочні вироби. Цілий день. З ранку до вечора. Автобус був старенький, торохкотливий і вічно глохнув на поворотах. Тому чоловік ніколи не глушив його. Навіть коли заносив у магазин піддони з булочками. Але цього разу він автоматично повернув ключ у замку запалювання і мінібус, пчихнув заглох.
Розсердившись чоловік почав заносити в магазин піддони з хлібом, а потім повернувся до автобуса і почав гарячково смикати ключ. Мінібус пчихав, кашляв, вивергав клуби диму, але вперто не хотів заводитися. Вже під капотом покопався. Вже всі контакти почистив. І нічого. Ну, нічого. А це, між іншим, був лише початок робочого дня. І попереду ще була дорога повна роботи. Чоловік почав відчайдушно трясти акумулятор і смикати дроти. Це було безглуздо. Але що йому залишалося?
І тут краєм ока він побачив, наче хтось сидить на правому краю відкритого капота. Піднявши голову, чоловік побачив маленького сірого кота. Явно змерзлого, адже був листопад. І вогкий вітер гнав дрібний сніговий пил.
Водій подивився на кота, що мнувся на краю, і погладив його. Сірий нявкнув запитливо і глянув на чоловіка знизу-вгору. Згадавши, що має обід, який йому зібрала дружина, чоловік зазирнув усередину кабіни та поманив кота. Розклавши на сидінні водія великий целофановий пакет, він почав викладати на нього котлетки і шматочки докторської ковбаси. Сірий кіт обережно заліз у кабіну, з недовірою поглядаючи на чоловіка і почав їсти. А водій дивився на нього і в його душі запанував спокій та тиша. Хоча на вулиці все так само крейда, а у фургоні замерзали булочки.
Ще раз погладив мокру і холодну спинку пухнастика, водій зітхнув глибоко і посміхнувся. Він узявся за ключ двома пальцями правої руки та плавно. Обережно. Повільно і далі так само посміхаючись, повернув ключ, і мінібус пчихнув, кашлянув і викинувши тугий струмінь чорного диму, завівся.
– А, ось що. Раптом сказав чоловік, звертаючись до маленького мокрого кота. А ось що. Поїхали зі мною. Ти явно приносиш удачу.
Кіт ніби зрозумів, що сказав водій, і переліз на праве сидіння. Чоловік дістав старий махровий рушник, і витерши кота підклав його під маленькі замерзлі лапки.
Так вони й їздили цілий день. Водій розповідав пухнастому напарнику про все, що спадало на гадку. І як його пиляє дружина. І як його дістав старий автобус, і лише наприкінці дня він раптом зрозумів, що день, пролетів непомітно. І мінібус більше не глохнув і тоді раптом наважившись і відчайдушно махнувши рукою, він витяг телефон із правої кишені та набрав дружину.
У слухавці пролунав невдоволений голос.
– Це ти? Ну? Що ще трапилося?
Чоловік помовчав кілька секунд і набравшись рішучості сказав.
– Я Тут додому з товаришем одним приїду.
На що почув із слухавки гарчання і ряд зауважень про друзів чарколюбів та занапащене життя. І зрозуміло, сувора заборона бути додому з одним із цих екземплярів.
Чоловік тяжко зітхнув та відключив виклик. Він глянув на кота. Той стривожено дивився на чоловіка і переминав передніми лапами.
– Не хвилюйся. Сказав водій. Не хвилюйся, я сам хвилююсь. Але я обіцяю тобі. Сьогодні ти ночуватимеш удома.
Подзвонивши у двері, чоловік з острахом намагався заспокоїти подих. Двері відчинилися і на порозі виникла дружина з обличчям темнішим від хмари і очима метала блискавиці.
– Ну! – Вигукнула дружина. – Де твій дружок? Я зараз його добре пригощу. – І вона дістала з-за спини праву руку зі сковорідкою, дуже пристойного розміру.
Чоловік розкрив рота і розгорнув старий махровий рушник. З нього висунулась маленька котяча голова і тихенько прохально нявкнула.
Сковорідка випала з руки розсердженої жінки і голосно брязнула об підлогу. Голова сірого кота зникла в складках махрового рушника.
– Ой. Сказала жінка. І на її обличчі з’явилося здивування.
– Це мій товариш. Сказав чоловік, сором’язливо посміхнувшись. Я не зміг залишити його на вулиці. Може, пустиш нас і погодуєш?
Жінка підняла сковорідку і вихопивши з рук чоловіка рушник із котом побігла у ванну.
Чоловік пройшов на кухню і почав діставати з холодильника приготовлену вечерю. Через десять хвилин жінка з’явилася з сяючим обличчям та котом. Вологим ще після ванни. Він тримав її передніми лапами за шию.
– Що ж ти все сам? Раптом жінка усміхнулася водієві. Зараз я все розігрію. Адже ти, мабуть, голодний. І він також. Кивнула вона коту і той нявкнув.
Вона почала розігрівати вечерю і бігати по квартирі, одночасно насипаючи коту на тарілочку шматочки курочки, і встановлюючи в передпокої коробку з піском.
Потім вона сіла поруч із чоловіком і раптово чмокнула його в щічку. Чого не було останніх років, так п’ятнадцять. Після чого дістала звідкись із глибин буфета пляшку та налила у дві маленькі чарочки.
– За тебе. Сказала вона і почервоніла. І за нас. І вибач мені, будь ласка. У тебе правильний товариш.
А потім вони сиділи і ще довго розмовляли. Адже завтра був вихідний, а кіт тихенько терся об ноги дружини і муркотів. Йому було добре. Дуже.
А чоловік і дружина сиділи та посміхалися один одному. І не могли наговоритися. Їм було що сказати один одному.
Oleh Воndarenko.
Фото ілюстративне.
