fbpx
Історії з життя
Ну я ж не дівчинка – все розуміла. Просто, у моєму шлюбі щастя базується на моєму вмінні вчасно закривати очі, або затуляти вуха

Ми з моїм чоловіком Сашком прожили понад 20 років разом. Жили ми тихо та спокійно. У нас була дача, куди ми їздили щовихідних.

Сашко прибирав квартиру, а я готувала їсти. Я думала, що ми з ним так доживемо до глибокої старості. А тут раптом Сашко мене приголомшив новиною:

— Наташа, ти пробач мені. Я йду від тебе. Я зустрів іншу жінку і дуже її полюбив!

Звичайно, у свої 38 років я не була наївною. Я прекрасно бачила, що у мого чоловіка з’явилася інша жінка. Я намагалася не робити цього кінця світу. Я вірила, що Сашко ніколи мене не покине.

«Добрі» знайомі часто мені надсилали навіть фотографії, де Сашко був зі своєю кралею. Але я терпіла це. А потім Сашко раптом сказав, що йде від мене. Для мене це було цілковитою несподіванкою.

Добре, що хоч наша дочка у цей час була у відряджені. Щоб мені було легше, я розповіла, що мене покинув мій чоловік, своїм подругам.

Одна подруга мені радила схуднути та знайти собі іншого. Інша подруга радила негайно звернутися до бабці та повернути чоловіка. А Маша сказала:

— А ти живи як жила! Так буде легше!

— Але ж я не можу так жити! Мені так прикро!

—Згодом все мине ! Повір мені! Адже я вже пережила три розлучення! Ти прибирай у квартирі, готуй їсти, ходи на роботу, дивися фільм та читай книги.

— А ось для кого я готуватиму хоч?

– Як для кого? Для нас! Ми будемо до тебе щовечора приходити і з’їдатимемо все, що ти приготуєш!

Я влаштувала в будинку генеральне прибирання, вимила до блиску, пересадила квіти, переставила всі меблі. У моїй квартирі стало так затишно та так красиво!

А ще я записалася на танці: треба ж мені було якось відволікатись.

Щодня я готувала суп, який так любив мій чоловік. А потім до мене приходили мої подруги і все з’їдали. Коли вони йшли, я дивилася серіал.

І ось одного вечора раптом відчинилися двері. У кімнату зайшов Сашко. Він побачив, як у мене чисто та красиво. У квартирі пахло його улюбленим зеленим борщем. А я спокійно сиділа на дивані та дивилася серіал.

— Наташа, добрий вечір. Я прийшов забрати речі, які не забрав минулого разу.

– Так звичайно! Я їх вже склала! У тебе є пакет?

– Ні!
— Гаразд, я маю!

Я склала речі Сашка і простягла йому пакет.

— А ти зварила зелений борщ?

– Так, зварила! Ти голодний? Хочеш борщу?

Сашко подумав хвилинку, потім кивнув головою.

Я насипала йому борщу. Сашко з’їв дві тарілки. А потім сказав:

— Ну, дякую тобі, Наталко! Я піду?

– Іди! А я серіал додивлюсь!

— А що ти дивишся?

– «Гру престолів».

— А ми колись хотіли, пам’ятаєш, подивитися цей фільм разом? – сумно запитав Сашко.

– Пам’ятаю! – відповіла я.

Потім Сашко пішов. Я трохи поплакала, потім додивилась фільм до кінця і спокійно лягла спати. А за два тижні Саша прийшов до мене з усіма своїми речами. Я дивилася на нього і не розуміла, що відбувається.

— Наташа, ти пробач мені! Я так тебе люблю! Я так люблю ці твої супи та борщі, цю затишну квартиру. Ти пробач мені, вибач, що я так вчинив.

Я довго дивилась на свого чи то колишнього, чи то нинішнього чоловіка, хотілось його обійняти, але водночас і виставити за двері. Я обрала друге.

Донька і подруги напосідають, аби я рішення змінила, чоловік теж проситься назад. А я розгубилась. Моє життя вже ніколи не буде таким, як було, чи все ще можна повернути?

23,01,2023

Головне фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page