Максим познайомився з Олею у волонтерському центрі. Щоправда, прийшов він туди не для того, щоб допомагати нужденним, а щоб знайти собі дівчину для серйозних стосунків. На такий незвичайний крок його напоумив друг.
— Якщо дівчина тягає важкі пакунки з їжею для чужих дідусів і бабусь, то своєму чоловікові така дружина зробить усе і навіть більше, — підказав Максиму приятель, коли той знову поскаржився на свою холостяцьку долю.
Перший шлюб Максима закінчився розлученням. Його колишня дружина виявилася справжньою ледаркою. Вона не хотіла ані працювати, ані вести господарство, ані допомагати свекрусі, а на будь-які зауваження відповідала лише різкими уїдливими фразами. Вони прожили разом менше року, після чого розбіглися.
П’ять років Максим насолоджувався холостяцьким життям, але з кожним роком дедалі частіше чув від матері.
— Одружуватися тобі пора, синку! Тобі вже тридцять дев’ять, а дітей немає! І мені потрібна помічниця! — наполягала мати Максима, Раїса Сергіївна.
— Мамо, я працюю над цим, — відповів він, після чого вирушив на пошуки «ідеальної дружини», використовуючи пораду друга.
Олю він помітив одразу. Вона була милою, тихою та сором’язливою дівчиною. Її єдиним «недоліком» була велика пляма на щоці, через яку вона сильно комплексувала.
У свої 22 роки Оля вже мріяла якомога швидше вибратись з-під материнської опіки. Її мати постійно мала дуже важкий характер і вважала. що Оля нічого в житті не досягне і ніколи не створить свою сім’ю, через що в Олі ніколи не було серйозних стосунків. Вона вважала, що недостойна кохання і нормального чоловіка.
Тому, коли нею зацікавився Максим — статний, солідний та заможний чоловік, Оля була в захваті. Вона не роздумуючи погодилася на стосунки.
— У кіно підемо, Олю? — запрошував її Максим. Йому було зручно водити дівчину саме в кінотеатр: квитки недорогі, а на ресторан витрачатися не треба.
А Оля була тільки рада. У темному залі він не бачив її обличчя, і вона могла відчувати себе вільно.
Коли Максим прийшов знайомитися з її матір’ю, та навіть не приховувала зневаги до власної доньки.
— Що вам від неї потрібно? — прямо запитала жінка. — Оля ж он яка. Що, знайти іншої не змогли? Що з вами не так?
Оля опустила голову, її очі наповнилися слізьми.
— Я вважаю, що ваша донька мені підходить, і хочу одружитися з нею, — впевнено відповів Максим.
— Ну якщо хочете – одружуйтеся. Але грошей на весілля я вам не дам. Все одно цей шлюб довго не триватиме, тож навіщо намарне гроші на вітер пускати.
— Нам від вас нічого не потрібно, — холодно відповів Максим. — Весілля ми святкувати не будемо.
Оля ледь стримувала сльози. Вона так мріяла про білу сукню, про красиву церемонію, однак, схоже, вона цього не заслуговувала.
— Перестань ревіти, йди вмийся! — наказала мати, і Оля мовчки виконала.
А Максим, у свою чергу, лише радів після того знайомства. Йому тільки на руку було те, що в родині Олі її не цінували. Він швидко знайшов підхід до дівчини. Трохи ласки, трохи компліментів — і Оля вже вважала його найкращим чоловіком на світі.
— Ти хочеш весілля? Ну нехай буде весілля, — одного вечора сказав він.
— Правда? — Оля не могла повірити своїм вухам.
— Так, але без дурниць. Відсвяткуємо на дачі. Мама напече пирогів, ти наріжеш салатів. Все одно друзів у тебе немає.
— Як це? Є! Олена, моя подруга з волонтерського центру, і Василь, її брат.
— Ну гаразд, нехай будуть. Але тещу ми не кличемо.
Оля промовчала. Вона була настільки щаслива від самої думки про весілля, що не помічала нічого підозрілого.
Щоб заробити на сукню, вона взяла підробіток. І коли накопичила трохи грошей, знайшла кілька бюджетних варіантів.
— Ти що, збираєшся витрачати гроші на якусь ганчірку? — обурився Максим. — Я тобі не дозволяю робити безглузді витрати.
— Але це весілля. Це ж особливий день!
— Ага. У мене на дачі вже є сукня. Колишня дружина в ній заміж виходила. Вона дорога, хороша. Будеш у ній.
Оля завмерла.
— Ти серйозно?
— А що такого? Колишня її купила, я оплатив. Я її не віддав після розлучення, і правильно зробив. Друга дружина зможе використати, — засміявся він.
Олі було огидно навіть торкатися до цієї сукні, але Максим наполіг. Вона її приміряла і в дзеркалі побачила не щасливу наречену, а безлику ляльку.
— О, на тобі навіть краще сидить! — оцінив він.
— Можна хоча б у хімчистку віднести?
— Хочеш – віднось, мені байдуже, — знизав плечима Максим.
Але наступного дня все змінилося.
— Давай після весілля поїдемо в подорож? — запитала Оля, побачивши рекламу туру до Львова.
— Хах! Я вже вирішив. Медовий місяць проведемо у мами на городі!
— Що?!
— Що чула. Ти тепер частина нашої родини, маєш допомагати! — сказав безапеляційно він. — Чи ти хочеш бути, як моя колишня? Ні до холодної води?
Оля намагалась щось заперечити, але Максим сказав що не буде тоді і копійки витрачати на весілля, бо як Ольга так себе поводить. як уже зараз говорить про якісь там подорожі, то ніякого весілля він робити не збирається. Вона просто його не заслужила.
Оля зібралась і вечірнім автобусом поїхала в місто. До матері повертатись не хотіла, адже знала, що та буде сипати докорами і насмішками. Пішла до подруги Олени все розповіла.
Оля і не помічала якими очима на неї дивився брат Олени – Василь. Він давно кохав Олю, але ніяк не міг наважитись аби зізнатися.
Наступного дня він прийшов до неї на роботу з букетом.
— Це що? — здивувалася вона.
— Олю, я кохаю тебе. – сказав на одному подиху і аж очі заплющив, наскільки йому було ніяково і лячно.
— Що тут відбувається?! — почувся голос Максима.
Він мав намір повернути Ольгу. Мамі вона подобалась, мама вже йому життя не давала “поверни і поверни”. Ось і прийшов виконувати мамину волю. Був певен, що Ольга побіжить за ним.
Але Оля залишилась із Василем. За рік вони побрались. Була прекрасна біла сукня і лімузин і голуби. Була казка на яку так чекала Оля. А наречений дивився на неї закоханими очима.
Головна картинка ілюстративна.
