Нині люди у селі мені у слід озираються, перешіптуються поза-плечі. Ну а як, я ж рідну матусю на поріг не пустила в такі часи складні – виставили і сама клунки за ворота винесла. А я ні про що не шкодую і зробила б це знову і знову..
Справа в тому, що моя “ненька” усю себе і всю свою материнську любов і турботу віддала дітям свого чоловіка, а мене відправила жити до бабусі, тому що я “не змогла порозумітися з дітьми чоловіка”.
Зараз ці “дітки” виросли. мамин чоловік три тижні тому у засвіти пішов, а ті самі “дітки” вказали їй на двері і виставили її з речами з дому. а воно й не дивно, адже вітчим ще за життя усе своє майно на дітей переоформив.
Свого батька я не знаю, його в моєму житті не було навіть у вигляді оповідань про космонавтів чи моряків далекого плавання. Просто цю тему ніколи не порушувала ні сама мама, ні бабуся. Жили ми втрьох у бабусиній хаті, мама прагнула налагодити своє особисте життя, а бабуся її шкодувала та не заважала.
Коли мені було сім років, мама таки вийшла заміж. Він був удівцем, у нього був син на два роки старший за мене і дочка на рік молодша.
Мама одружилася офіційно, навіть мене перевезла до них у квартиру, але все не склалось відразу ж.
Справа в тому що у домі вітчима місця для мене не знайшлось просто. У кожного було по кімнаті, а от мені виділити куток мама з вітчимом не змогли.
У результаті я місяць поспала на кухні, а потім мене спровадили до бабусі. Мама мені тоді сказала, що дітям треба звикнути до змін, а там щось вирішимо.
Але місяці йшли, нічого не змінювалося, а коли я поставила питання, коли я житиму разом з нею, мама відповіла прямо – ніколи, тому що я не змогла порозумітися з дітьми вітчима. Відтоді ні я ні бабуся, мою маму більше і не бачили.
Чомусь я була впевнена, що більше з нею не доведеться спілкуватись ніколи, але доля розсудила інакше. Вона сама прийшла до мого будинку, чим дуже здивувала мене.
Вона розповіла, що чоловіка не стало, а його діти попросили її у короткий термін виїхати, бо квартиру вони продаватимуть. Куди вона піде, їм абсолютно без різниці, адже для них вона чужа людина.
Мама скаржилася, що вона в цих дітей вклала стільки сил, часу та терпіння, а вони з нею так обійшлися. Це вона мені скаржилася, яку навіть із днем народження не вітала і про життя якої не знає абсолютно нічого окрім того, що я й досі у домі бабусі проживаю.
Я маму вислухала і сказала, що їй час, у мене справи. Вона дуже здивувалася, адже думала, що я її одразу ж почну жаліти і прийму. адже я її донька. зрештою. вона заявила, що нікуди й не піде, бо їй нікуди йти і на цьому крапка.
Я узяла усі клунки з якими вона прийшла і виставила їх за ворота. За речами й мама вибігла а я за нею хвіртку зачинила і пішла у дім.
Тепер мама проживає у далекої родичкі і всім. хто згоден слухати розповідає. яка я “прекрасна” донька. Хтось її шкодує. а хтось одразу пригадує. що й вона не надто хороша мама.
А я казала, і повторюю ще раз: я вчинила так і ні про що не шкодую. Рішення свого не мінятиму, хай вона і мама мені рідна.
26,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
