Пригадалося і своє дитинство… Я росла з батьком, та тільки нічого доброго від нього не бачила й не чула. Йому було байдуже і до мене, і до мами — своєї дружини. Любив погуляти й не приховував цього. Мама дуже переймалася, проте його не покинула.
Вийшовши заміж, я жила окремо. Мама завжди намагалася якось мені допомогти. Та як тільки батько дізнавався про це, він, як то кажуть, втрачав людську подобу. Йому було шкода навіть тих копійок, що вона для мене збирала. Гадаю, це через його характер матуся рано пішла в інший світ. Я часто думала: краще б ми із нею жили самі.
Дуже швидко батько одружився на значно молодшій за себе, одній із тих, що завжди крутилися біля нього. Звісно, вона не могла бути йому вірною супутницею. Після чергової суперечки батько надовго потрапив до лікарні. Лежачи там, усіма покинутий напризволяще, він зрозумів, що йому повернулося зло, заподіяне колись найріднішим людям.
Нині він мешкає у будинку для людей похилого віку. Ходить на місце вічного спочинку матері просить у неї вибачення. Я провідую його, та пробачити не можу.
Фото ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
