Нині я до сина свого переїхала у село на Хмельниччині. Знаєте, як жила далеко, то й не бачила, як важко моя дитина працює. А ось почалась весна, то я мало вже не плачу. Говорила із невісткою. казала. що так не можна і він довго не витримає. але ж хіба мене почули? Більше того, мої слова ще й сину не сподобались, але ж я для нього стараюсь, заради його здоров’я.

Я жила на Сумщині у невеликому селі от примо на кордоні. Нині у нас дуже неспокійно і з осені минулого року я проживаю у домі свого сина. Він із дружиною осіли на її батьківщині – Хмельниччині. дім їй від родички дістався хороший, та й робота тут є.

Знаєте, як я далеко жила, то якось і не знала і не бачила того, як же ж важко мій син працює. Прокидається із самого ранку, порається, розпалює у домі котла і то є для нього не робота, а так, відпочинок перед нею.

Далі він іде працювати на ферму, там за кермом трактору він до п’ятої. Повертається додому і знову за діло, тільки вже не в себе, а по сусідам підробляє. Взимку дрова заготовляв, а з приходом весни, як завів ото свого мотоблока, так, здається і не глушив. Ходить по городам і виробляє перед посадкою. Повертається поночі і ото лиш жінці гроші в руки, в душ і спати, а може й так завалитись, навіть не повечерявши.

Я з невісткою своєю не раз уже говорила. Казала, що так не можна і він довго не витримає. Машина із заліза і та має мати спочинок. а тут людина жива. Неля мене слухає, головою киває, але ж ніяк абсолютно не реагує. Хіба залишить діток на мене і біжить туди де він працює, ніби як допомогти. А яка з неї поміч, лиш поруч постояти?

Три дні тому повернувся мій син і за столом прямо від утоми заснув. Я вже не витримала того, може й палицю перегнула, трохи голос підвищила, але ж мене там ніхто не чув. А як мама рідна може дивитись на те, що її дитина себе не береже, а жінка ніби того й не помічає:

— А як візьме і зляже. – кажу Нелі, – Що ти тоді мені заспіваєш? Чи він має тобі всі гроші світу заробити? Хата є, все в хаті. Він себе не шкодує. а ти й рада?

наступного ранку мала неприємну розмову із сином:

— У мене п’ятеро дітей, мамо. – каже суворо, – Я працюватиму, доки мене ноги носять, бо то є мій обов’язок перед сім’єю. Неля тут ні до чого, вона сама світу білого не бачить. Ти на діток моїх поглянь, на дім – усе блищить і їсти завжди наварено. Ми сім’я і самі розберемось, як жити маємо. А ти, мамо, більше цюю тему не підіймай.

Я так і сіла. То й що що тих дітей п’ятеро? навпаки ж легше – що старший походив – менший доносить. Отримують допомогу – на хліб вистачить. хіба ж треба своє здоров’я замолоду класти? От так працювати себе не шкодуючи?

Порадьте, як наставити сина на путь істинний. Вони вже поросят узяли десято і биків трьох. Неля то на роботі, то в хаті, я ж розумію на чиї то руки все.

Не можу дивитись на це все, а як дитину свою урятувати не знаю.

Любов К.

27,03,2023

Головна картинка ілюстративна.