Одна добра людина не може змінити чиєсь життя раз і назавжди, треба завжди допомагати, як казав Маленький Принц – ми відповідальні за тих, кого приручили. А хто захоче постійно робити добро? Отак кинув десятку «на Боже» і все, думаєш, що на ці гроші хтось має робити добро, а ти зробив навіть більше, ніж міг

Так було в житті Михайлика, отак йому кинули життя, а далі вже роби собі що хочеш. Спочатку все було, як у всіх – тато і мама любили його, дідусь з бабусею приїжджали і привозили гостинці.

Але далі тата не стало на виробництві і мама вирішила влаштовувати своє особисте життя вдруге, але в ньому не було місця для сина. Вона відвезла його до батьків, а сама вийшла заміж вдруге та привела на світ донечку. Дідусь з бабусею дуже онука любили, вважали, що виросте він і старість їх догляне. Але бабусі раптом дали невтішний прогноз на майбутнє і вона, ще молода, п’ятдесяти трирічна жінка, танула на очах.

Дідусь посумував за дружиною, але й йому теж треба про старість свою думати та з ким її зустрічати, тому через рік і ще раз оженився. Але нова бабуся геть не хотіла панькатися з чужим онуком, якщо й неї є свої рідні, яким і м’яч треба новий і малинове варення, і кімната Михайлика.

Гостювали вже майже дорослі онуки в дідуся і Михайлику часто доводилося відчувати, як це, коли тебе хочуть підняти на кпини.

А далі вже дідусь вирішив, що мати має сином займатися та відправив малого до доньки, а та не довго думаючи віддала сина в інтернат.

– Ми тебе будемо забирати, просто мій чоловік має не дуже багато терпіння, а ти його наче навмисно дратуєш.

Ніхто його й не забирав. І ось так він жив, покинутий своїми і не знав для чого йому дали таку цінність, як життя, коли ніхто не хоче його полюбити.

Багато дурниць наробив у житті. Вже був дорослим чоловіком, коли побачив, як жінка з сином йшла по дорозі і хлипала.

– Що сталося, – спитав він.

– Та сумочка пропала, а там ключі, як я в квартиру попаду…

Михайло допоміг жінці зайти в квартиру, він вмів це робити. А вона на радощах і запросила повечеряти.

– Я не знаю, як би й була без вас. Ви – мій рятівник!

І отак Лариса й стала тією доброю людиною, яка допомогла Михайлові, хоч на перший погляд, це він їй допоміг. Виявилося, що вона вчителька і виховує сина одна, в її квартирі було видно, що не густо з грошима, але вона, вислухавши сповідь Михайла сказала, що він має здобути освіту і так працювати.

Вона йому часто й пояснювала теми, помагала з курсовими і рефератами. Але таки здійснила його мрію – він став дипломованим механіком.

А далі була просто справа часу – набрати клієнтів та працювати. Чоловік не покладав рук і через якийсь час про нього стали гарно відгукуватися.

Він одружився з Ларисою, збудував будинок і чудово ставиться до її сина, ні в чому малому не відмовляє, каже, що й сам залюбки грається всім, що йому дарує, бо в дитинстві про такі іграшки лише мріяв.

– Ти як мала дитина, – сміється Лариса, коли вже надто запально її хлопці грають в футбол чи теніс і сперечаються, хто ж виграв.

Михайло теж усміхається, він радий, що в житті чужого хлопчика став рідним татом, тим, про якого колись мріяв сам, щоб і добре слово сказав, і чогось навчив.

Лариса ж змінила професію і тепер працює в Михайла менеджером, завжди допомагає, бо певна, що підтримка має бути завжди.

Щодо рідні, то вони на щастя, не впізнають в цьому чоловікові онука і сина, брата, пасинка хоча інколи їдуть повз цей район і його будинок . Думають, що там живуть лише багачі, які ніколи нікому нічого доброго не зробили.

«Чому Бог мені не дає такого багатства», – думає кожен з них. А ви як гадаєте – така вже й не справедлива доля?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page