І в цій квартирі почали моментально разом жити. Як ніби створені вони один для одного виявилися, трохи втомлені від розчарувань, трохи стомлені життям не дуже молоді люди.
Тиждень все йшло ідеально. А потім вони почали сперечатися про політику. І посварилися остаточно. У Миколи навіть руки затремтіли; і він сказав щось образливе в запалі суперечки.
Оля почервоніла від гніву, залементувала: Добре ж! Зараз побачиш!, – вийшла на кухню і почала шукати в інтернеті зворотний квиток на завтра. Сидить і шукає в телефоні, руки теж трусяться. Вона вирішила ні хвилини не залишатися тут, на морі, з цим консерватором і прихвоснем влади.
А квитки дорогі, хай їм грець. І немає прямого, всі з пересадками. Оля тикала пальцем в екран, шукала, сльози бриніли на очах… Вона завтра ж полетить!..
А потім Оля стала, відклала телефон. Пішла в кімнату до Миколи і сказала: Сходи в магазин за буряком, Коля. Я борщ буду варити. М’ясо розморожу. Іди давай, і сметану не забудь купити!
Микола пішов в магазин. А потім вони їли борщ зі сметаною, дуже смачний. А потім Оля дивилася на сплячого Миколу і думала, що є одні часи. А є інші. Часи грюкати дверима і летіти, плакати, переживати, викидати гроші і стосунки на вітер – вони пройшли.
Життя – воно взагалі проходить. Воно не дуже довге, життя це. Нерозумно витрачати його на сварки і обурення. Краще шматочок, що залишився витратити на кохання. На щастя. на Колю
А на кухні остигала велика каструля борщу. Чисто вимитий посуд блищав і сяяв – Микола помив. І з вікна можна було побачити шматочок моря. Шматочок моря – його так просто втратити в цьому житті.
Така ось історія – вона все ще триває…
Автор: Aнна Kир’янова.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
