Одна родина завітала до ресторану. Офіціантка спершу вислухала замовлення дорослих, потім звернулася до семирічного хлопчика.
— А ти що замовиш ? — спитала.
Хлопчик обвів несміливим поглядом рідних і проказав:
— Я хотів би булку з ковбаскою.
Не встигла офіціантка прийняти замовлення, як мати відрізала:
— Ніякої там булки. Прошу, принесіть йому котлету з морквою і картопляне пюре.
Та кельнерка знехтувала її слова, запитавши малого:
— Булку з чим — з кетчупом чи, може, з гірчицею ?
— З кетчупом.
— Зараз принесу, — запевнила жінка і подалася до кухні. Члени родини сиділи наче німі, приголомшені.
А хлопчик поглянув на рідних, на кожного зокрема, відтак мовив:
— Та пані вірить, що я існую насправді !
У наших оселях живуть люди, до яких ми ставимося, ніби до меблів. Чимало людей прагнуть існувати насправді.
365 коротких історій для душі / Бруно Ферреро
Опубліковано 5 лютого 2019 року