Вердикт було винесено не одразу, зате винесено майже одноголосно – чоловік їхній Оленці дістався відлюдник. Три роки минуло з дня весілля, а він так і не втягнувся в дружнє, тісне, а головне споріднене коло спілкування. Не буває його разом із усіма на відкритті дачного сезону у батьків Оленки. Не скликав він усю рідню і на новосілля. А вже на народження доньки – святе діло, п’ятки обцілувати, то тільки найближчі й потрапили. Образ було!
Оленка щосили намагалася згладжувати ці кути, пояснюючи поведінку чоловіка великою зайнятістю на роботі. Але робота, вона у всіх робота, проте це не привід закриватись у кімнаті, коли рідня у гості заглядає? Ну, засиділася тітка, хочеться ж і з Оленкою побалакати, внучку двоюрідну побавити. Може і з зятем їй хотілося б поспілкуватися, та він чай ледь не залпом випив і за глухими дверима сховався. Відлюдник.
З тестем на дачі жодного разу шашлики не смажив, адже всім відомо, що після шашличків та за чаркою вишнівки, душевні розмови зміцнюють родинні зв’язки. А зв’язки у цій родині були міцні. Усі свята намагалися спільно справляти. Кожен за честь вважав влітку частіше бувати на дачі Оленчиних батьків, щоб до вишнівки прикластися після ароматного шашличку А Відлюдник відбувся тим, що купив тестю мотоплуг, косарку. І навідувався іноді у будні, коли нікого із гостей немає. Зрозуміло ж усім, що і техніку він купив, щоб його не смикали зайвий раз грядки скопати, та бур’ян скосити.
Залишив тестя без прекрасностей роботи руками. Відлюдник, що з нього взяти. Одна теща лише й ставала поруч із Оленкою на захист зятя. Але всім було ясно, що то просто вона за доньку хвилюється. Навіть не розуміє, що немає у зятя справжньої поваги до рідні. От нема і все.
От коли занедужав серйозно батько Оленки, вся рідня згуртувалася. Хто юшечку до лікарні привезе, хто картинку з сердечком у WhatsApp надішле. Мовляв – тримайся, чоловіче. Де був той Максим-відлюдник? Де його слова підтримки тестю? Щось його не бачили і за столом, де всі зібралися, щоб відзначити благополучне повернення Михайловича з лікарні.
А Максим не міг завітати на це святкування. Він ще один проєкт взяв у роботу. Часу гостро не вистачало. Точніше грошей. Оленка в декреті, комуналку ніхто не відміняв, навіть якщо дружина з дитям сидить. А вся їхня «подушка безпеки» зникла миттєво.
Операцію складну тестю запропонували та чекати за квотою довго. От він і сплатив рахунок комерційний. Оленці говорити навіть не хотів, щоб не засмучувалася. І тещу наказав – не балакати. Жінка ще за це переживатиме. Це його справа. А він упорається, він чоловік.
Оленка приїхала задумлива, мовчазна. Максим і не почув своїх дівчаток, занурившись у роботу біля монітора. Оленка стала біля порога, довго дивилася на чоловіка, наче побачила вперше. Потім пішла ззаду, обняла, нахилила голову йому на плече.
– А ти знав, що тебе відлюдьком рідня моя називала?
– Здогадувався, а чому “вважала”, щось змінилося?
– Мама сьогодні всіх вишикувала і веліла називати тебе тільки Максимом. А кому не подобається, де поріг вони знають. Ти б бачив, як вона тигрицею стала за тебе, коли я тільки лепетом ставала на твій захист.
Вона їм все пригадала – і кожен вихідний на дачі, і літри випитої вишнівки. А потім спитала, хто допоміг хоч один раз м’яса купити, та шашлик замаринувати, дров для мангалу наколоти? А літр вишні зібрати не собі у багажник машини, а для вишнівочки улюбленої. А може, хтось хоч раз грядочку скопав? І лише Максим запитав – як полегшити вашу працю на землі? І кожне полінце його руками поколене, та поскладане. У батька давно вік силу з рук забрав. І смайлики Максим не слав до лікарні, а головному лікарю зателефонував і сплатив операцію тестеві. Бач ти, взяли моду – відлюдько, відлюдько… Максим зять мій єдиний та улюблений.
– Оленочко, можна я відлюдником і залишуся? Тільки ж перестали кликати на дні народження та хрестини, а тепер заново почнеться, знаю я твоїх… А я терпіти ці застілля не можу. Відлюдько я.
