Одного дня мій брат зателефонував і сказав, що звільнився з роботи. дуже жалівся на дружину, адже вона виступила категорично проти такого рішення. Я теж спочатку його не зрозуміла, адже залишилось йому усього два роки до пенсії. але вислухавши стала на його бік. Однак, Шура – братова, так просто здаватись не збиралась.
— Втомився я дуже сильно, більше не можу. На роботі все валиться з рук. Думав, що занедужав, але ні: як вихідні – почуваюся нормально, піду на роботу – і голова паморочиться, і піднімати щось важке не можу. Ми вже п’ятьох дітей виростили, стільки сил віддали! Я по дві зміни працював, щоб дітям весілля справити як належить. Думав, що взагалі не витягну. А тепер у всіх є сім’ї, всі живуть щасливо, настав час і мені перепочити, – розповідав брат у трубку стомлено.
Я його не могла зрозуміти, адже до пенсії йому залишилося кілька років. Радила попроситися на легшу роботу і таки дотягти. Але він тоді сказав, що вже просто не може.
— В нас стільки дітей! Невже ніхто не дасть батькові на шматок хліба? Мені вже шістдесят із хвостиком, моторчик здає все частіше. Дружині це кажу, а вона ледь з дому не випихає, каже, що я геть розум втратив. А я не можу вже. Хіба коли ледачкував? Ні…
Пізніше до мене уже Шура прибігла, щоб розповісти про дивацтво мого брата. Я розуміла, що хоче від мене вона, але після розмови із братом була повністю на його боці.
– Уявляєш, з роботи звільнився, – горланила вона так, ніби небо ось-ось на голову ляже, – каже, що важко йому! І це за два роки до пенсії!
– Уявляю! – кажу спокійно. – Мій брат все життя працював, як трактор. Та ще й на трьох роботах, поки що сили були. Я бачу, що здав він останнім часом. Видихнувся він. Може, хай який рік посидить удома, зміцніє, а потім можна і знову на роботу? Ти особливо не переймалася. І робота була у тебе спокійна, а в основному вдома сиділа та супи варила. Дай людині відпочити!
Але не така у мене була братова, щоб усе це так просто залишити. В неї енергії – хоч вулицю освітлюй, на місці ні хвилини не всидить і нікому не дає. Зібрала усіх їхніх п’ятьох дітей і давай на тата їм жалітись.
Брат тоді мало не плакав, бо ніхто із п’ятьох його не пожалів. Старший син так узагалі заявив, що тато повинен ще їм допомагати бо вони мають діток малих і батькам ні копійки виділити не в змозі.
Брат зрозумів, що на допомогу дітей він розраховувати не може. Ми з ним довго розмовляли, я просила його відпочити хоч кілька місяців, ае у нього такий стан був важкий:
— А як я маю відпочити, якщо Шура одне і те ж повторює. Навіть до холодильника не дає підійти, бо я нічого не приніс у нього покласти. Та й донька вчора дзвонила, хлипає, у них ремонт треба робити а немає за що. Мушу я, сестро, мушу.
Він таки вийшов на роботу, але того ж дня його забрала швидка. А вже через день ми провели мого брата в останню путь.
Три роки минуло. Нещодавно до мене Шура зателефонувала, плачеться. Каже, що тепер геть сама. Діти до неї приїжджають рідко і онуків не привозять. А в неї пенсія маленька ледь-ледь зводить кінці із кінцями. До дітей за допомогою зверталась, а ті їй приблизно те ж сказали, що і татові по її науці. Мовляв, ще й їм допомога потрібна, а вона ще в змозі і піти десь консьєржем попрацювати.
Вислухала і не попрощавшись поклала трубку. Мені навіть не шкода.
10,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
