fbpx

Одного дня моя мама просто забула про свої материнські обов’язки. Телефоную, або ігнорує, або розмовляє якось знехотя. Про те, що вона повинна мені допомагати, так узагалі вже й мови нема

Ніколи не думала, що в моєму житті настане момент, коли я почну змагатися за увагу матері. Мені всього лише двадцять, а я вже їй не потрібна. Вона приділяє всю увагу моїй дванадцятирічній сестрі. І якщо з моменту її появи я не спостерігала подібного, то варто було мені стати повнолітньою – все. Світ ніби перевернувся з цього моменту. Мама відразу стала холодно до мене ставитися і я залишилася у цілому світі одна.

З чим все це пов’язано мені до сих пір зрозуміло. Адже не було ніяких передумов. Наша сім’я завжди була дружною. Єдиний період, коли щось було не так, коли не стало нашого батька. Але навіть незважаючи на це разом ми змогли вибратися і почали жити заново. Так, це було важко, але саме сімейний зв’язок допоміг нам. А що я бачу тепер? Як рідна мама фактично відмовляється від мене?

Її поведінки навіть не розуміє моя бабуся. Хіба може людина змінитися так, що її перестануть впізнавати власні батьки?

Всі мої спроби достукатися до неї були безрезультатними. Я навіть просила бабусю поговорити з нею, але нічого не вийшло. За її словами, моя мама або цурається цієї розмови, або відразу ж припиняє її.

Як би там не було, але я не отримую потрібного мені. Скільки б разів я не просила маму про допомогу, вона або ігнорує мене, або узагалі не може вислухати.

Ну хоч за навчання платить, каже моя подруга. Але хіба лиш цим обмежується. я студентка, мені скільки усього потрібно! Літо, а в мене босоніжок нових немає. Мама буркнула що є минулорічні. Так, є! Але ж вони вже не модні. Та й фасони одягу в цьому сезоні відрізняються від минулорічних. Як же мені з гуртожитку виходити. Соромно!

Як же нагадати рідній мамі, що я її донька і маю потреби. До кого ж ще звертатись, як не до неї. От як так?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page