fbpx
Історії з життя
Одного разу я не догледіла, онук вирвав у сусідки всю полуницю з корінням. Було дуже незручно перед жінкою. А іншим разом він закрив мене в лазні зовні, і я з півгодини кликала сусідів, дуже переживала, що з онуком може щось статися, адже йому всього три роки. І ще багато таких історій відбувалося. Загалом, мені дуже складно вже дивитися за таким бешкетником. А дочка може спокійно залишити внука мені і на тиждень і на два, а сама їде в місто

У моєму житті настав період, коли наш конфлікт з дочкою набрав таких обертів, що без думки з боку я вже не можу розібратися, хто правий, а хто винен. Почну про все по порядку.

Я пропрацювала багато років на заводі і моє здоров’я відповідно від такої важкої праці послабилося. Я довго чекала виходу на пенсію і нарешті з полегшенням зітхнула, коли цей час настав. Я змогла поїхати в село і насолодитися тишею і спокоєм.

Моїй віддушиною стало садівництво. І як тільки я почала насолоджуватися життям, як у моєї дочки почалися непорозуміння у родині. Вона вирішила розлучитися з чоловіком і на час  процесу привезла онука до мене. Я дуже люблю свого онука, але він досить пустотливий хлопчик і мені дуже складно за ним простежити.

Одного разу я не догледіла, онук вирвав у сусідки всю полуницю з корінням. Було дуже незручно перед жінкою. А іншим разом він закрив мене в лазні зовні, і я з півгодини кликала сусідів, дуже переживала, що з онуком може щось статися, адже йому всього три роки. І ще багато таких історій відбувалося. Загалом, мені дуже складно вже дивитися за таким бешкетником. А дочка може спокійно залишити внука мені і на тиждень і на два, а сама їде в місто. І це при тому, що вона не працює. Гаразд би термінові справи були, я б ще зрозуміла якось.

І ось при черговому візиті дочки я відмовилася залишати онука у себе. На що моя дівчинка розплакалася і почала звинувачувати мене в егоїзмі. Їй тепер так складно жити одній, колишній благовірний нічим не допомагає. Доньці потрібно влаштовувати особисте життя, а рідна мати нічим не хоче допомогти. У всіх подружок мами, як мами, сидять з онуками і в усьому допомагають, а я хочу, щоб вона назавжди залишилася самотньою. Та хіба ж я відмовлялася? Сиділа з онуком, допомагала, скільки могла, просто хочеться, щоб донька міру знала. Нехай в садок дитину віддає та на роботу вийде, там може і чоловіка нового собі швидше знайде.

Мені здається, що це не я егоїстка, а саме дочка. Невже вона не розуміє, що у мене вже вік, що я так тяжко працювала все життя і зараз хочу просто спокою і тиші. Пенсія – це мій заслужений відпочинок, а не час для сидіння за онуками. Хіба я не права? Мені свого часу з донькою ніхто не допомагав, сама справлялася: і працювала, і за дитиною дивилася. Або може, я занадто категорична? Допоможіть, будь ласка, з боку розсудити, хто з нас двох правий? Варто і надалі допомагати доньці на шкоду собі чи ні нічого поганого в тому, що я не хочу постійно сидіти з онуком?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook