fbpx
Історії з життя
Одного разу я вирішив своїй дружині зробити приємний сюрприз. Для такої події, я навіть квіти придбав. Я прийшов раніше звичайного, а вона була у ванній. Пізніше звідти пролунало: – Васю, ти вже все доїв? Я вже був не радий, що прийшов додому, адже мене ще зранку всі Сергієм називали

Я завжди тішився над колегами і друзями, які пильнували своїх обранців і обраниць. Вважав це дивацтвом справою до вчорашнього дня. Хто мене просив прийти додому раніше? Хотілось свою дружину порадувати, навіть по дорозі квіти придбав.

Двері почав відчиняти ключем. Наталка, моя дружина, не почула, напевно тому, що була у ванній. Тож я тихесенько почав роззуватись.

– Васька, ти все доїв? – пролунало з ванни.

Я мимоволі напружився, бо ім’я у мене – Сергій. Та їсти я ще й не починав, бо щойно прийшов з роботи. Незручно приймати їжу, стоячи на одній нозі, а з другої знімати черевик.

– Почекай, я вже закінчую, вийду, підкладу ще! – пролунало з напіввідкритої двері ванної кімнати.

Моєму обуренню не було меж. Мені на хвилинку здалося, що це мені почулося. Але потім прийшовши до тями подумав: “От мої роги і виросли.”

Я не знав, що буду робити далі. В мою голову почали лізти всілякі не хороші думки. Я рвонув у кухню, аби вже там побачити того Васю, який їсть за двох. Але не добіг кількох кроків, адже у мене в очах різко потемніло і я й не спам’ятався, як лежав у маленькому коридорчику.

– Сергію, ти чого? Вибач, я не хотіла! – вигукнула Наташа, намагаючись підняти мене з підлоги куди я ліг після зустрічі з дверима ванної кімнати.

Її очі були здивовані. Вона явно мене не чекала.

– Ти і не винна!? Як ти могла так зі мною вчинити? Я ж тебе кохав, для тебе все робив! А ти зі мною так! – обурено продовжував я.

– Ти сам винен! Звідки я знала, що ти прийдеш так рано з роботи?! Ти ж сам двері зачепив, коли я виходила! Куди ти так біг? – у Наташі покотилися сльози.

– Хто він?! – запитав я, намагаючись піднятися. – Хто з тобою доки мене немає?

– Ти про кого говориш? – здивувалася дружина.

– Хто там на кухні?! – я спробував встати. В голові все паморочилося і я ледве міг збагнути, що відбувалося.

– Хто такий, Васька!? – повторив я запитання.

– Так ось же він. – Наталка показала у бік кухні.

Ледь зловивши фокус на порозі я побачив маленького сіренького котика, який періодично нявкав і намагався прошмигнути повз, але мої ноги йому заважали.

– Мені його Оленка подарувала. – посміхнувшись вимовила дружина.

Я ледь усвідомив про що вона говорила, а зрозумівши довго сміявся. А ріг у мене таки виріс. один, посеред лоба. Все ж таки не даремно я такі хороші двері у ванну кімнату купував. Міцні, як і гарантували в магазині. сам перевірив.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page