Наймолодший син у сім’ї, Сашко, ріс хворобливим хлопчиком. На відміну від старших братів він був невисоким, блідим і худеньким.
Батьки тим дуже переймалися, консультувалися в різних лікарів, віддавали в санаторії. Ніякої важкої недуги в дитини не виявляли, приписували загальнозміцнюючі препарати, заспокоювали, що з часом переросте.
Сашко справді зміцнів, і навіть підлітковий вік із його його сюрпризами для юного організму турбував значно менше. Але материнська опіка майже не минала.
Хлопець комплексував через свій невисокий зріст і худорлявість, соромився надмірної маминої уваги, ображався на братів і тата, коли вони не допускали його до важкої чоловічої роботи.
Він був пізньою дитиною в родині, вікова різниця з братами була великою. Вони його маленьким бавили і на руках носили, в школі контролювали, щоб не змерз і не застудився, коли хворів від ліжка не відходили.
Сашко мріяв стати таким, як старші брати і тато, займатися, як вони, спортом, відслужити в армії. А тато звертається до нього, як до дитини: «Синку, краще б тобі в інститут вступити, так гарно вчишся». А брати також не хочуть бачити в ньому чоловіка і говорять із ним у тому ж дусі, що й тато: «Братику, в армії тобі буде важко, вчитимешся в інституті, вступиш ще й на військову кафедру».
Щоб малий став впевненішим і не був таким закомплексованим, старші брати трохи підтягнули його в плані фізкультури, але до ідеалу чоловічої краси йому було далекувато.
Зате юнак легко вступив в інститут. Та не встиг він ще втягнутися в навчальний процес, як закохався в однокурсницю так, що й світ йому став немилий, бо в дівчини, здавалося, на нього нуль уваги було.
В гуртожитку вона жила поверхом нижче, в аудиторіях він завжди сідав позаду неї й мозолив її голову з пишним золотистим волоссям, яке вона заплітала щоранку по-різному.
Він дивувався, звідки в неї стільки часу на такі вишукані зачіски. Сашко із зусиллям відривав очі від її профілю, коли повертала голову до сусідки про щось запитати, милувався її вушком із маленькою сережкою.
Соломія ту енергетику погляду відчувала та здивовано оглядалася, а він вмить схиляв голову, ніби щось читав у конспекті.
Сашко знав від ровесників, що дівчата люблять хлопців спортивної статури, таких собі аполлонів із кубиками на животі. Як би він хотів таким стати! Поки що дуже серйозно поставиться до інститутської секції легкої атлетики, яку він обрав, нізащо не куритиме, як би йому ровесники не дошкуляли.
Хлопець бачив, як до Соломії залицяється то один, то другий хлопець з їхнього чи старшого курсу. Він ревнував по-тихому, але ні разу не виявив перед дівчиною своє почуття закоханості.
Вважав, що він такій красуні нецікавий через несміливість, що для неї він непривабливий через свою надмірну худорлявість і невисокий зріст. Нарешті він вигадав спосіб дати їй знати, що є в неї таємний залицяльник.
Молодість Сашка припала на часи, коли ще не було мобільних телефонів, а листування процвітало, тож він сповна скористався епістолярним жанром. Юнак купував красиві конверти, аркуші та листівки.
Він писав коханій невеликі послання, які завершував любовними віршами класиків літератури. Аркуші Сашко обрамлював вишуканими малюнками. Іноді парубок непомітно залишав конверт із адресою Соломії на прохідній у гуртожитку.
Через якийсь час Сашко побачив, що однокурсниць зацікавили любовні послання Соломії. В гуртожитку це приховати було неможливо, і в інститутських аудиторіях також про це заводили розмови, висували всякі версії й організовували стеження за поштовими відділеннями, хто із студентів туди заходить, звіряли почерки однокурсників-хлопців.
І все це розслідування, як вважали дівчата, вони проводили в умовах надзвичайної секретності. Але навіть не здогадувалися, що Сашко їх давно розкусив, так як один він був у темі, і ледве стримувався, щоб не видати себе сміхом, коли просили конспект, мовляв, щось із лекції пропустили, то дай переписати.
Він добре все продумав: листи писав надзвичайно старанно, майже художнім почерком, буквами із завитками, конверти опускав у скриньки в різних відділеннях міста. Проблема було в іншому – де їх писати.
Та ж не в гуртожитку. Коли приїжджав додому, не спішив на дискотеку, сідав за своє любовне послання. В кімнату заглядали брати, казали, що він уже на заучку перетворився, хай розвіється трохи, а глянувши краєм ока на аркуш, казали, що йому б писарем генеральним бути, настільки має гарний почерк.
«Штірліц ще ніколи не був такий близький до провалу», – подумав Сашко, – мої сердечні проблеми ці мачо навряд чи зрозуміли б». Іншими місцями написання любовного послання був головний поштамт міста, читальний зал університетської бібліотеки, але тільки тоді, коли ніхто не йшов з ним за компанію.
Сашка тішило, що в Соломії ще не було хлопця, хоч залицялося до неї вже багато, очевидно, вона була заінтригована таємним поклонником і чекала, коли той «засвітиться».
Але він вирішив, як то кажуть, залягти на дно із цими посланнями, бо дівчата вже почали говорити, що це котрась із них її розводить, нарешті, договорилися до того, мабуть, із заздрості, що то Соломія сама собі пише.
Отже, він дасть перепочинок дівчині із тими листами, бо вже вичерпувався його літературний хист для оспівування її прекрасних очей. Але чим його вияв уваги замінити? Вдатися до маскараду й співати під вікнами серенади? Ні, це ще не на часі та й взагалі нереально.
Вже тижнів зо три не було листів для Соломії. Дівчина розчаровано зітхала через якийсь жарт. Але хіба з чиїмись почуттями жартують? Аж тут замість листів доставляли букети квітів із цитатами відомих поетів у вкладених записках.
Інтрига продовжувалася, але так тривати не могло довго, через банальну причину: звідки в студента стільки грошей на дорогі з доставкою букети, тому прийшов ще один лист, де зазначено було, що він останній, тому чекає від неї відповіді. адже вона йому дуже подобається з першої хвилини, відколи її побачив, та навколо неї в’ється стільки хлопців, що він став нерішучим.
Лист закінчувався словами: «Коли під час дискотеки оголосять білий вальс, прошу тебе, підійти до того, кого бажаєш бачити автором усіх тих листів. Буду щасливий, якщо ним виявлюся я».
Це був найдовший тиждень у житті Сашка та, мабуть, і Соломії. Так старанно, як до цього дня, він не готувався навіть до випускного, адже ж вирішується його доля. Випрасуваний костюм, сорочка, краватка, туфлі…
Все має бути на найвищому рівні, бо дискотека ця особлива: її організатори відбиратимуть найкращих танцівників для Віденського балу, переважно звучатиме вальс, оголосять і білий танець. До кого підійде Соломія? Якщо не до нього, то перестане мучити себе марними надіями.
І ось цей довгожданий вечір, що, здається, настав занадто швидко. Всі веселяться, лише Сашко тільки вдає веселість, від хвилювання тремтять руки, навіть ноги чомусь неслухняні.
Звучить мелодія вальсу, він іде запросити Соломію, але її підхоплює інший. Сашко запрошує подругу, потім стає поблизу, щоб другий танець не пропустити. На цей раз він танцює з нею, вдає незворушного, але то йому мало вдається.
Оголошують білий танець, серце вискакує з грудей. Теж саме відбувається з Соломією, здається, вона наче зблідла і на ватяних ногах наближається до нього. Тож він має бути сильний і підтримати свою кохану дівчину. «Це був ти?» – скоріше по губах зрозумів, ніж почув її запитання.
«Так», – сказав на видиху, поки вони не закружляли в танці.
