Вперше з сестриними побрехеньками я зіткнулася вдома, коли вона цупила в матері косметику, а спирала на мене, а далі вже пішло більше, ніж косметика. Мати вірила сестрі, а не мені, адже любила її більше.
– Ти вся в батька! Все життя мені зіпсував і ти теж шкодиш!, – казала вона мені.
Знаєте, я вже була велика дівчинка аби пам’ятати, що батько пішов від матері якраз через те, що вона була при надії сестрою. Вони й до того часто сперечалися, а після того, як стало видно мамин стан, то батько їй сказав:
– Я не буду це терпіти. Живи собі як хочеш, свою доньку я не покину і буду їй допомагати.
Він пішов, залишивши матері квартиру, а сам подався до бабусі. Після появи сестри мати вирішила, що я її маю глядіти, але мені було лише вісім і я радо тікала до бабусі, де мене чекав тато і дитинство.
Жити вони мене до себе не брали, бо тато їздив на вахти, а бабуся вважала, що нічого матері моїй робити таку полегкість, як забирати мене від неї.
– Хай ростить вас обох, щоб їй легко не було, – казала вона, – а я сили не маю тебе на ноги ставити.
І ось так я жила на дві родини. Далі пішла вчитися в інше місто і з радістю забула про матір, вітчима голосного і сестру з хитринками.
Несподівано родина про мене згадала в особі сестри. Коли я вже була одружена і жили ми з чоловіком в його однокімнатній квартирі.
– Я поступати вирішила, екзамени здавати, пустиш пожити?
Я навіть їй була рада, розпитувала про матір, як живуть.
– Як-як, так, як і при тобі. Він гульбанить, а вона навколо нього крутиться. Хочу якнайшвидше звідти піти.
Але закінчилися екзамени, а Оля й далі тут. Тут вже чоловік не витримав і каже:
– Аню, слухай, у нас однокімнатна квартира і я хочу в ній жити, а не оглядатися на твою сестру. Тим більше, що вона мені проходу не дає, а я ж її вигнати не можу, бо ж сестра твоя.
– Що? Оля, це правда?
– Так, у мене буде дитина від твого чоловіка. Але ти можеш все владнати.
– Що?, – вже ми обоє хором волали.
– Я вас залишу, а, коли ви будете готові, тоді й поговоримо.
Я навіть не помітила, коли вона пішла, бо не могла повірити, що чоловік мені таке зробив, ми ж лише три роки, як одружені. Він заперечував все, клявся, що нічого не було, але я збирала свої речі. Аж тут Оля на порозі, очі витріщила і каже:
– А ти куди зібралася?
– До вас поїду!
– Е, ні, так не можна, я сама хочу в своїй квартирі жити, без тебе. Ти мені частку свою віддай і я на твого чоловіка не претендуватиму.
– То ти це через квартиру зробила, – я не вірила вухам.
– А ти думала, що через любов до твого чоловіка?
Звичайно, що я закрила перед нею двері, а з чоловіком помирилася. Я дивувалася, як в такі юні роки і так вже ходи придумувати.
Але через п’ять років знову сестра на порозі:
– Батьків не стало. Дай гроші на церемонію та й квартиру я продаю, бо вся в боргах…
Я не вірила їй вже, тим більше, що я матері час від часу гроші давала, коли її навідувала. Добре, що не повірила, бо при продажі виявилося, що на квартирі нема нічого.
– Яка ж ти, – казала сестра, – свого не упустиш. Не бачиш, що мені більше треба грошей, ніж тобі? У тебе все є, а у мене нічого!
– То нащо було квартиру продавати? Де ти будеш жити?
– Не твоє діло! Не скнітиму, так, як ти!
Я розуміла, що вона молода і хоче жити гарно, але ж треба працювати для того, а вона хотіла аби їй гроші на голову впали.
А тепер от зустріла її на вулиці і не впізнала, геть як мати…
– Що? Жалієш мене? А я заміжня за дідом одним, квартиру на мене переписав, так, що житиму на широку ногу!
Я лиш очима кліпала. Нащо все життя отак крутити?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
