Заздрість іноді робить з нами те, чого ми самі від себе не очікували. Є у мене чоловік – досить-таки звичайний чоловік: вічно на роботі і умовити його на якусь авантюру дуже складно. Живемо з ним разом вже десять нудних років. Розійтися теж шкода, адже звикли один до одного, так і дев’ятирічна дочка дуже до нього прив’язана. Разом ми нікуди не ходимо, хіба що до кумів на свята. Фінансово ми забезпечені – багато працюємо, але на хороший відпочинок завжди не вистачає. Свекруха живе в селі біля моря, так що дочка все літо у неї, мене ж не запрошують.
На роботі у мене є одна цікава дівчина. Звуть її Світлана, і вона так добре виглядає, що просто чудо. Її гардеробу можна тільки позаздрити, та й способу життя теж. Завжди весела, розкута, вона так і манить до себе чоловіків. Вся чоловіча частина колективу таємно в неї закохана. Але я не могла розібратися в одному: як вона так часто дозволяє собі літати за кордон на відпочинок, адже це зовсім не дешеве задоволення. Однією нашої зарплати явно не вистачило б, а чоловіка або хлопця у неї не було – вона завжди підкреслює свою свободу від відносин.
Скориставшись вдалим моментом, я запитала у жінки про це. Її відповідь мене просто вразила. Виявляється, у неї є хороший спонсор в Туреччині, куди найчастіше вона і літає. Він оплачує їй відпочинок і шопінг, а вона за це дарує йому свою щиру любов. Перш за все, я зневажала її. Адже як це так можна? Але коли заспокоїлася, трохи поміркувавши над ситуацією, я її зрозуміла. Адже що в цьому такого?
Я делікатно почала дізнаватися подробиці того, як їй це вдалося. Світлана мені розповіла, що знайшла його в інтернеті, і що він довго умовляв її на приїзд. Спочатку я довго не могла налаштуватися, але дивлячись на свою нудне і одноманітне життя, таки прийняла рішення.
Чоловікові сказала, що моя компанія підписала контракт з Туреччиною і мені запропонували взяти участь в навчанні там на два тижні. Як він мене збирав! І гроші на новий купальник дав, і пакував в чемодан мої костюми. Навіть до аеропорту підвіз на своїй копійці.
Зустріли нас зі Світланою два красеня чоловіки з квітами. Мені сподобався мій супутник, я йому теж: блондинки у них особливо в пошані. Ці два тижні пройшли, немов в раю. Я могла собі дозволити абсолютно все: дорогі ресторани, кращі клуби, прикраси і одяг на мій смак. Він оплачував будь-яку мою забаганку. Мені так не хотілося повертатися в свою сіру реальність. Правда, ми домовилися про наступну зустріч через місяць.
Чоловік мене зустрічав без квітів і без посмішки. Він навіть не розпитував, як я провела час. Йому це не цікаво. Тільки мої набиті валізи нових речей його трохи збентежили, але я сказала, що мені дали непогану премію. Я й так уже його не надто любила, але після того, як він спокійно усе проковтнув – геть утратила повагу.
не знаю, чого я очікувала, але оцей його підкреслений спокій, мене з себе геть вивів. Я поїхала на два тижні і повернулась з купою дорогезних шмоток. Агов! Пане! Ви спите, чи як? А може я його уже не цікавлю? Може у нього хтось є і я лише так: попрати, їсти зварити? Місця собі не знаходжу: я якщо він і справді має іншу, як мені далі жити.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
