fbpx
Історії з життя
— Ой, а я там такі фрукти екзотичні бачила, – розповідає свекруха родичам після поїздки з нами за кордон, – Але такі ж дорогі. Мені так хотілось хоч скуштувати, але ж хіба я проситиму? Соромно ж. А так хотіла

Свекруха завжди їздить з нами відпочивати. Відразу скажу, гроші у нас з чоловіком є, без проблем. Знімаємо котедж на березі моря, щороку.

Вона щороку з нами. Діти з нами не їздять – не цікаво, виросли. Ми їздимо вже років 7. Щороку з нами. Нікуди не лізе, не заважає, тільки одне дістає. Тихо-тихо так запитує:

— Можна я телевізор ввімкну?

Або:

— Можна я чаю собі наллю?

Коли я здивовано запитую, а чому власне вона дозволу просить? Чую не менш цікаву відповідь:

— Ну дорого ж все зараз, аби я бува зайвого не взяла.

А за ці 7 років вона жодного разу не запитала – а візу мені дорого оформляти? А квиток мені дорого брати? (На ціні котеджу її присутність не позначається – одна плата).

Як називаються такі люди, які люблять прибіднятися, причому не по справі – ціна квитка і візи її не бентежить, а ось чай і телевізор (сміх) – це так.

А по приїзді ще й почне розповідати родичам як же їй добре було і які вона фрукти екзотичні бачила:

— Але такі ж дорогі. Мені так хотілось хоч скуштувати, але ж хіба я проситиму? Соромно ж. А так хотіла.

Ну не цирк а?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page