Свекруха завжди їздить з нами відпочивати. Відразу скажу, гроші у нас з чоловіком є, без проблем. Знімаємо котедж на березі моря, щороку.
Вона щороку з нами. Діти з нами не їздять – не цікаво, виросли. Ми їздимо вже років 7. Щороку з нами. Нікуди не лізе, не заважає, тільки одне дістає. Тихо-тихо так запитує:
— Можна я телевізор ввімкну?
Або:
— Можна я чаю собі наллю?
Коли я здивовано запитую, а чому власне вона дозволу просить? Чую не менш цікаву відповідь:
— Ну дорого ж все зараз, аби я бува зайвого не взяла.
А за ці 7 років вона жодного разу не запитала – а візу мені дорого оформляти? А квиток мені дорого брати? (На ціні котеджу її присутність не позначається – одна плата).
Як називаються такі люди, які люблять прибіднятися, причому не по справі – ціна квитка і візи її не бентежить, а ось чай і телевізор (сміх) – це так.
А по приїзді ще й почне розповідати родичам як же їй добре було і які вона фрукти екзотичні бачила:
— Але такі ж дорогі. Мені так хотілось хоч скуштувати, але ж хіба я проситиму? Соромно ж. А так хотіла.
Ну не цирк а?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
