“Ой! Мамо, а ви чого без попередження?” – це перше, що я почула від невістки по поверненні додому з заробітків. Думала сюрприз рідним зробити, проте сюрприз очікував саме на мене.
Мені 45 і якщо без прикрас і пафосу, то нині я в наймах. Працюю за кордоном. доглядаю стареньку жінку, яка ледь рухається, проте має не надто приємний характер.
У сеньйори до мене робітниці змінювались. ледь не щотижня, проте я затрималась. Не тому, що от така супер я жінка. А тому, що вибору у мене не було ніякого. Гроші вона платила гарні, а мені вони потрібні були, аби врятувати онука,от і терпіла.
Спочатку ми своїми силами думали дитину на ноги поставити, проте чеки зі стаціонарів вражали своєю захмарністю. Син поривався за кордон, але я сказала, що поїду, адже там у мене сестра і обіцяла допомогти.
Щойно приїхавши сюди, я все до копійки додому передавала. Спочатку через гроші терпіла, а тепер оце вже й звикла до характеру сеньйори. а вона як не дивно звикла до мене. То я й не втрачаю такого хорошого місця, та й на заробіток не жаліюсь.
В переддень Нового року вирішила приїхати додому і зробити сюрприз дітям. Про свої плани нікому не казала, але виявилось, що сюрприз очікував саме на мене.
Підіймаюсь я сходами на свій поверх. пробую відчинити квартиру, а там ключ із середини- хтось є. Діти мої окремо живуть. Ось тому я дуже здивувалась, коли побачила на порозі своєї квартири невістку:
— Ой, – каже вона здивовано, – Мамо, а чого ви без попередження?
Дивлюсь, а позад неї син метушиться. Бігає щось з кімнати в кімнату, а привітатись не підходить. Та й запах із квартири не найкращий, щось ніби згоріло, чи що.
Син вискочив розгублений, мене на поріг не пускає, все намагається до них додому забрати, але я вже й не думала ні про що. Мене одне переймало – що вони за моєї відсутності тут наробили, що лячно аби я увійшла.
Яким же щирим було моє здивування коли я побачила, що у моїй квартирі було зроблено омріяний мною ремонт. Діти знали, що я на свята приїду і готувались зробити мені сюрприз. Не встигли лиш кухню і коридор до ладу привести. Зять і син у мене будівельники, тож на цій справі знаються – все зробили толково і власноруч. Встигли б і раніше, але вимкнення світла завадило.
Тепла підлога скрізь, рівнесенькі стіни, нова плитка і сантехніка у вбиральні і ванній. Все зроблено акуратно і зі смаком. От ніби з картинки, так затишно все.
Стою плачу, а невістка і собі в сльози:
— Мамочко, ну чого ви так. Ми вирішили вас порадувати, а ви оце сльозу пустили. Ви ж дитину нашу врятували, нас на ноги поставили, хіба інакше могло бути?
А я знаю, що могло бути. Стільким прикладів перед очима за роки роботи. Вже й сам ні на що не сподіваєшся. Згодом і донька з зятем приїхали. І всі разом ми вирушили до сина мого посидіти на гостину.
Хлопці вже й підлогу у кухні і коридорі перестелили. Невістка з донькою в один голос просять не їхати більше нікуди. Мовляв я тут роботу легко знайду. а онуки он бабусю забули вже.
Знаєте, а я вже й задумалась. Може й справді, ну його ті найми?
Рита К.
