fbpx
Історії з життя
— Ой, не скажіть, — не вгавала невістка. — Побачать знайомі, скажуть, що дитя не годуємо і воно саме мусить на шматок хліба заробляти. Нехай краще відпочине від науки, з друзями пограється, ще встигне наробитися! Та й на його забаганки в нас грошей вистачить. Хіба не все одно, нами вони будуть зароблені чи ним?

Скільки ж поколінь виросло на очах у бабці Юстини? У кожного були свої проблеми, свої неузгодженості в оцінках, поглядах. Та, за великим рахунком, зводилися вони до одного: у будь-якій ситуації насамперед слід залишатись людиною. І тоді все вирішувалось до оригінальності просто.

От і цього разу: між онуком і його дружиною виникла суперечка. Він засуджував схильність сина-підлітка до безтямного марнотратства, на що той резонно заперечував, що давно прагне самостійно заробляти собі на кишенькові витрати, а йому не дозволяють. Жаліслива мама тут же запропонувала давати малому грошей удосталь, ще й із надлишком, аби лиш сидів удома. Бабця не втручалася в словесну суперечку, аж поки онук не попрохав її поради.

— А що тут радити? — стенула плечима старенька. — Хлопчик на здоров’я не скаржиться, з наукою встигає, до шкоди не тягнеться: хоче працювати — то й з Богом! Робота ще нікому не шкодила.

— Ой, не скажіть, — не вгавала невістка. — Побачать знайомі, скажуть, що дитя не годуємо і воно саме мусить на шматок хліба заробляти. Нехай краще відпочине від науки, з друзями пограється, ще встигне наробитися! Та й на його забаганки в нас грошей вистачить. Хіба не все одно, нами вони будуть зароблені чи ним?

— Може, й так, але й гроші бувають різні.

— Це про валюту, чи як? — мимоволі зіронізувала невістка.

— Є така бувальщина, — мовби не відчула тієї іронії бабця Юстина. — Послав батько-коваль сина на заробітки. Мати ж дуже жаліла хлопчину, тому й навчила хитрувати. Ото просидів малий увесь день удома, прогуляв-пролежав, а ввечері отримав від матері 5 копійок (а на той час то були ого які гроші!) і поніс їх батькові. Той, не вагаючись, мах — і викинув ту монету в горнило, у вогонь, значить.

Син знизав плечима і пішов додому. І другого, і третього дня все повторювалось, і знову гроші летіли у вогонь, а син незворушно йшов собі геть. Але четвертого дня у матері вже не залишилось грошей, і вона зі слізьми на очах змушена була відправити улюбленого синочка на заробітки.

От увечері приніс він уже самотужки зароблені гроші в кузню до батька. Той звичним рухом закинув їх у вогонь… Що тут сталося з хлопцем: голіруч кинувся вигрібати свої копійки!

«Отепер я бачу, що ти сам заробив ці гроші. Бо цінувати копійку починаєш тільки тоді, коли заробиш її гіркою працею», — мовив мудрий батько і поплескав спантеличеного сина по плечах важкою долонею.

— На все у вас готова відповідь, — спробувала ще заперечити невістка.

— То не в мене, дитино, а в людей. Ти тільки старайся дослухатись і зрозуміти, — всміхнулась бабця Юстина і вийшла з хати: чи то робити свою нагальну якусь роботу, чи то щоб дати молодим можливість порозумітися. Найголовніше вона вже сказала.

Автор – Марина МАРЧУК, с. Стрижівка Коростишівського району Житомирської області.

За матеріалами – Українське Слово.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!