А вона ж наче викапана Олена, я ж не скажу кумі про це, бо вона така язиката, що й мене в зубах носитиме, не зважить, що куми.
– Та Бог дасть їй добру долю. Тобі ж он як з чоловіком пощастило, – тільки й натякнула я, але це я сказала для себе, бо очевидно, Олена нічого не розуміє.
А Олена й справді чоловіками перебирала, мов не знати чим: від першого чоловіка у неї була Аня. От цією дитиною вона не журилася, бо дівчинка пішла в батька красою.
Від другого чоловіка у Олени якраз і Люба, мов дві каплі води на неї схожа, але хоч характером дитина пішла в чоловіка, бо добра й усміхнена.
А з теперішнім чоловіком Олена має третю дівчинку Софійку і теж не журиться її долею, бо дитина вдалася в батька.
Але щастя Олени тривало з третім чоловіком недовго і він теж здимів, як тільки всі гроші за дитину були освоєні.
Почалася для дівчаток чорна смуга, бо Олена котилася все нижче, а діти не мали в що й одягтися. Я передавала одяг зі своєї доньки Ані, за нею носила Люба і Софія.
Але найгірше було із взуттям, бо нога в Люби була більша за Анину і отак вона собі замалими капцями пальчики й збавила.
Олена з дівчатами була жорстка, хоч ті все робили по господарці, але віддяки не було, проте, діти чомусь її любили…
Коли Аня принесла в подолку, то Олена зі злості не знала, що й робити, адже планувала, що донька вийде заміж за багача, який буде фінансувати всі Оленені потреби.
Але дівчина чомусь пішла по слідах матері в вже до двадцяти п’яти мала трьох діток та жила у одного пенсіонера, бо у нього був стабільний дохід і вигляді пенсії. Де й ділася її краса… В свої роки вона виглядала як сорокарічна жінка.
Як і говорила Олена, Люба не могла собі знайти пару в селі, бо кульгала через вічно замале взуття, але дівчинка добре вчилася і сама вступила в інститут. Там підробляла написанням курсових та рефератів і знайшла собі людину для душі. Вони дуже добре жили з чоловіком, але рідко навідувалися до матері.
Щодо наймолодшої, Софії, то вона взагалі відмовилася мати родину і так її й не знайшла. Живе в своє задоволення далеко від матері і не навідується до неї.
А Олена ходить по людях та роздає останнє з хати. Може комусь піти та поробити на городі за винагороду…
І ось так закінчує своє життя генеральша, яка ще кілька років тому думала, кому яка доля світить і в усьому помилилася.
– Невдячні діти, от що я тобі скажу, – каже мені, коли приходить до мене просити грошей, – Я їх виростила, скільки грошей та нервів вклала, а вони до матері й не приїдуть!
– Так, Люба ж приїжджала недавно, – кажу їй.
– Що? З чим приїжджала? Казала, щоб я лягла в лікарню і вона мені гроші дасть. Я що хвора? Хай так мені гроші дає. А вона ж не хоче. Донька називається!
І про кожну доньку розкаже, що невдячні та непутящі, особливо Аня.
– Якби мені її красу, ти ж знаєш! Я б такою не була, я б своє життя так закрутила, що я б по ресторанах ходила, а не на пнях у полі частуватися… Ех…
Фото Ярослава Романюка.
