Був грудень місяць, моя донька жила і вчилася в тому самому місті, де жила моя рідна сестра. До речі, сестричка жодного разу не запрошував у гості мою доньку, але я не надавала цьому значення, знаходила їй виправдання і намагалась зрозуміти.
Сестричка моя давно розлучена, виховує сама двох дітей. Я розуміла, що часу у неї немає зовсім та й донька увесь день на парах. Не до гостей обом.
І ось в грудні, після здачі заліків, моя донька купила квиток на потяг щоб їхати додому, у неї залишався один залік, після якого вона благополучно повинна була зібратися і виїхати на залізничний вокзал. Але як буває в житті, все пішло не так, як було заплановано.
Спочатку на залік спізнився сам викладач, потім він почав приймати заліки за списком, моя дочка намагалася здати поза списком, але той твердо сказав чекайте своєї черги. Доки дійшла черга моєї доньки, поїзд поїхав без неї.
Вийшла на зв’язок вона, тільки об 11-й вечора, коли змогла зарядити телефон, у сльозах вона розповідала мені, що запізнилася на потяг, а вільні квитки є тільки на завтрашній ранок, в гуртожитку вона вже не встигне, а грошей немає, останні гроші пішли на квиток і дорогу до залізничного вокзалу. Я попросила її заспокоїтися, і почекати кілька хвилин, одразу зателефонувала сестрі:
– Надю привіт! Слухай вибач що турбую, але ти б не могла мою Настю забрати з вокзалу і прихистити до завтра, вона на потяг запізнилася, а гуртожиток вже закритий, ночувати їй ніде.
— Ой, ну ти вигадала. Я увесь тиждень плани на сьогоднішній вечір будувала. Так не роблять узагалі то. Одинадцята вечора, я не вдома. Настя не мале дитя, до завтра можна і на вокзалі переночувати, я на гостині і точно за нею не поїду.
– В сенсі не можу? Ти мене не чула? Твоя племінниця сидить зараз на вокзалі. Ти зі своїми дітьми у мене ціле літо жила і навіть хліба на стіл не купила, а тут не хочеш виручити?
– Ну вибач! Це твоя дочка, а не моя, так що вибач ще раз, але сама вирішуй як бути!
Я подрузі зателефонувала, яка у Білій церкві живе. Пояснила, що і до чого, обіцяла усі витрати на себе узяти. Та з пів-слова мене зрозуміла. На світанку наступного дня вона з моєю донькою уже стояли під нашими дверима.
Чужа людина не просто з вокзалу забрала мою дитину, а й не пошкодувала часу додому привезти, хоч їхати не близько.
А сестра? Вона навіть не зателефонувала, не перепитала, як справи. Спокійнісінько привітала на новорічні свята і ще кілька разів дзвонила, як ні в чому не бувало. Зате уже в травні почала планувати коли до нас приїхати.
— Цьогоріч ти у мене літо проводити не будеш, сестро. – мовила я з металом у голосі.
Найцікавіше, що вона, навіть не зрозуміла, чому я її приймати не хочу. Для неї усе прекрасно, та ситуація давно забута і важливою не була.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
