fbpx
Історії з життя
Оксана намагалася бути ввічливою з невісткою, а в душі чомусь не вірила їй. Чому – пояснити не могла, хоч Тетяна з першого дня називала її мамою.

Павло не міг збагнути, чому матір не долюблює невістку. Милу, лагідну Тетянку, доля з якою звела його на дорозі?

У той день лив сильний дощ. Він їхав додому з відрядження, як побачив на одній автостанції молоду жінку. Мокре плаття прилипало, біля ніг стояла важка сумка. Павло не витримав, зупинив автівку. «Не замерзла, красуне?» – запитав. «А як змерзла – то що?» – сердитим тоном питанням на питання відповіла незнайомка. Павло її розумів: у таку негоду, коли зуб на зуб не попадає – не до розмов.

Виявилось, що їм по дорозі, і хлопець запропонував незнайомці відвезти її додому. Жінка розповіла, що звати її Тетяною, працює кухарем у районному центрі. Була одружена, але чоловік виявився не тим ким здавався на перший погляд, жив на її кошти, часто не ночував вдома, ще й на випивку вимагав. А коли Таня пробувала щось заперечувати, в хід ішли інші аргументи. Павлові стало жаль Тетяну. Уже й не дивно було, що вона ось так, відразу, по суті нічого не знаючи про нього, відкрилася йому. Мабуть, їй хотілося вихлюпнути тягар із душі. І саме він, Павло, став тією людиною, до якою вона відчула довіру.

«Скільки з мене?» – спитала Тетяна, коли він зупинився біля її дому. «Сто поцілунків, підходить?» – засміявся Павло. «Підходить, але я поспішаю. Донька зачекалася мене. Спасибі вам», – усміхнулася Таня і пірнула у густий дощ.

За мить Павло побачив, як засвітилося вікно у ганку. Хвильку постояв. Тетяна відхилила штори, помахала йому рукою. Її усмішка і помах руки переслідували Павла кілька днів, коли він приїхав додому. Якийсь невимовний гнів заліз у його серце: хто цей чоловік, що змарнував життя такій гарній жінці? Зустріти б його якось…

Про зустріч з Тетяною Павло розповів братові Володі. «Ти чому так переймаєшся тою жінкою? Може, закохався? А що, коли усе, що вона наговорила, вигадка? Привід звернути на себе увагу, пошкодувати її?» – відповів Володя. «Бачив би ти її очі, брате. Такі очі не можуть брехати», – заперечив Павло.

Після того, як його зрадила наречена і вийшла заміж за Павлового найкращого друга, він зарікся більше не пускати жінок у своє серце, своє життя. І ось ця Тетяна… Павлові чомусь захотілося знову побачити її, почути оксамитовий голос, милуватись гарною усмішкою. А хто ж заважає тобі? – спитав сам себе. І поїхав у містечко, де Таня працювала у барі. Покликав її. Легкою ходою Тетяна вийшла у залу. Загледівши Павла, усміхнулася: «Що бажаєш замовити?» – спитала. «Найперше – сто поцілунків, які ти мені заборгувала. А решта – що забажає твоя душа», – відповів Павло.

Відтоді щотижня він приїжджав до Тетяни. З нею було так легко і просто! Павло був упевнений: саме про таку жінку він мріяв. Захотів познайомитись з її донькою. Однак Тетяна чомусь щоразу вигадувала причину, яка заважала йому зустрітися з дівчинкою. Нічого, він терплячий, зачекає. А Таня – мати, і краще знає, як має бути.

Якось розповів про Тетяну матері Оксані. Спитав дозволу привезти її до них. «Хочу познайомити вас із нею. Одружуватися планую, мамо. Таня – розлучена і багато перебула у житті. Вона дуже хороша. Я зроблю її щасливою. І буду добрим батьком її дочці», – мовив упевнено.

У неділю пані Оксана розставляла на стіл вишукані страви. Хвилювалася, чи догодить Тетяні? Усе-таки вона кухарем у барі працює.

Коли Павло з Тетяною переступили поріг, пані Оксана не розуміла й сама, чому з першого погляду не лягло у неї серце до Тетяни. Намагалася відганяти від себе марудні думки, припрошувала її до столу, але на душі було неспокійно. «Розкажи про себе, дитино, – попросила.

Тетяна розпочала свою розмову не про батька з матір’ю, а, мов завчену пісню, строчила те, що вони вже знали. Так, у неї було нелегке життя, але вона вірить: тепер буде щасливою. «Ми ж одружимось, так, коханий?» – звернулася вона до Павла.

Оксані стало дивним, що Тетяна сама робить пропозицію її синові. І приїхала без доньки. І знову вкотре Оксана розраджувала саму себе – часи тепер інші. Може, це й найкраще, що Таня така смілива, чого не скажеш про її Павла. Якийсь він аж надто правильний, тихий.

Через півроку Павло привіз Тетяну до їх дому. Без Ангелінки, яку бачив лише один раз, коли побував у них. Дівчинка відчинила їм браму і швиденько щезла. Павло навіть не встиг вручити їй пакет з гостинцями. «Не хвилюйся, потім розпакує. Ангелінка любить подарунки, але дуже сором’язлива», – сказала Тетяна. Тепер також переконувала Павла з Оксаною, що донька неодмінно переїде до них. А тим часом залишилася вдома з її батьками. Хай звикне до думки, що у її мами тепер є новий чоловік.

Павло сказав Тетяні розрахуватися з роботи. Мовляв, хай відпочине від колишнього життя, а згодом десь ближче їй роботу знайдуть. Пані Оксана намагалася бути ввічливою з невісткою, а в душі чомусь не вірила їй. Чому – пояснити не могла, хоч Тетяна з першого дня називала її мамою. Щоранку запитувала: «А що нині робити будемо?». Лагідно ставилася до Павла. Він віддячував їй дорогими подарунками, віддавав щиру частку зі своєї зарплати. Усе менше стало його турбувати й те, що Ангелінка і надалі проживає у Тетяниних батьків.

Минали дні, місяці. Тетяна продовжувала сидіти вдома. У вільний час зачинялася у їх з Павлом спальні і сиділа за комп’ютером.

Якось Павлові знову прийшлося їхати у відрядження. Надворі лезом вилискувала дорога – цьогоріч перші заморозки були ранніми. «Будь обережним, сину» – перехрестила його Оксана. Павло їхав повільно, напружено. Однак машину його крутануло, і занесло.

Коли Павло прийшов в себе, побачив, що він весь у бинтах, а біля нього стоїть медсестричка. «Що зі мною?» – спитав ледь чутним голосом.

Дівчина розповіла, що його машина перекинулася, а він, не міг самотужки вибратися з неї. І якби не сміливий молодий чоловік, що допоміг йому, не відомо що б стало з Павлом… «Він в останню мить витягнув вас з машини», – додала медсестричка. «Хто він?» – спитав Павло. Олена, так звали медсестру, усміхнулася і сказала: «Знаєте, таке саме запитання ми поставили тому чоловікові. Він, глянувши на ваші документи, відповів: це чоловік моєї дружини».

Павло нічого не розумів: де взявся тут той Віктор? Через те, що трапилось Павло не міг ні думати, ні аналізувати. Радів, що до нього приїхала мама. «А де ж Тетяна?» – спитав. «Вона ще приїде, синку», – відвела очі пані Оксана.

Одужавши, просто з стаціонару Павло поїхав до Віктора, щоб подякувати за врятоване життя. Виявляється, він жив на одній вулиці з Тетяною. Застав Віктора на подвір’ї. Вони разом з Ангелінкою годували птицю. Побачивши Павла, дівчинка притулилася до Віктора і закричала: «Йдіть звідси! Я вас не хочу бачити! Через вас мама стала погана!»

Віктор здивованим поглядом дивився на Павла. Подав йому руку. А потім сказав: «Не зважайте, це ж – дитина. Насправді, все почалося іще до вас. Коли Тетяна пустилася берега, пропадала з дому. Я благав схаменутися, але вона міняла кавалерів, надовго залишала нас з донькою. Я терпів, а потім забрав доньку і переселився до своїх батьків, – пояснив Віктор. Але ми з Ангелінкою добре. Маємо свіже молочко, ласуємо медом з власної пасіки. А в той день, коли Вас знесло з дороги, я саме повертався з роботи. Ось так доля розпорядилася, як бачиш».

Павло стояв, як заворожений. Не міг збагнути: як він міг купитися на жалісливі слова Тетяни? Як не розпізнав її справжню? Ось чому Ангелінка не з ними. Ось чому Тетяна не спішить узаконювати їх шлюб. Мабуть, він просто виявився вигідним їй. І ніякого кохання в неї нема. Права була мама Оксана. Недарма кажуть, материнське серце ніколи не помиляється. І правду в мішку не втаїш.

«Як ти, коханий? Ти знаєш, я вирішила піти з тобою до РАЦСу. Тому й не приїжджала до тебе, вибирала ресторан. Хотіла зробити тобі сюрприз», – щебетала Тетяна, коли він повернувся додому. Павло витер піт із чола. Випив склянку води. Перехопивши дихання, сказав: «Даю тобі, Тетяно, час до ранку. Я був із Віктором. І знаю усю правду. Він – чудова людина і хороший батько. Тепер ти – вільна. І забирайся з мого дому і з мого життя…»

Марія МАЛІЦЬКА.

You cannot copy content of this page