Оксана ніяк не могла заспокоїтись, а її доросла донька намагалася її втішити:
– Мамо, ну чого ти так переживаєш, життя на цьому не закінчується. Звісно, я теж не чекала, що тато нас залишить заради іншої, але ми впораємося, ми з тобою витривалі, – твердо запевняла мати Ірина.
Оксані було важко прийняти, що після двадцяти років спільного життя Андрій, замість того, щоб поговорити віч-на-віч, надіслав їй повідомлення, де написав, що більше не кохає дружину і знайшов собі нову, набагато молодшу за неї.
Чоловік з’явився через три години після того, як дружина прочитала його повідомлення, мовчки взяв валізу, спакував свої речі й пішов. Мама з донькою стояли біля вікна, дивлячись, як він сідає в авто, кидаючи винуватий погляд на їхнє вікно, і від’їжджає.
Оксана була вдячна, що донька її підтримує, Ірина навіть запропонувала позбутися всіх речей батька і встановити новий замок у дверях. Вони так і вчинили, прибрали в квартирі, дещо викинули, дещо заховали в комірчину, запросили майстра, і той замінив замок.
Час минав, мама з донькою працювали, навіть взяли собі маленького котика, бо чоловік не терпів шерсті тварин, тому вони раніше не могли мати пухнастого улюбленця в домі, а Ірині завжди мріялося про кота Мурчика. Життя Оксани та доньки стало іншим, вечорами вони переглядали кіно, прогулювалися, згодом у Ірини з’явився хлопець, і вона почала зустрічатися з ним, а Оксана все частіше залишалася вдома з Мурчиком. Подала документи на розірвання шлюбу, чоловік виписався з квартири з певними труднощами, і тільки за умови, що не доведеться ділити його машину. А потім, щоб якнайбільше зачепити колишню дружину, додав:
– Живи, як бажаєш, ти вже не така молода, а в мене нова дружина лише на чотири роки старша за нашу доньку.
Оксані було прикро чути, що в її сорок шість років він назвав її немолодою, хоча сам старший за неї на два роки. Але він почувається юним, він енергійний, немов юнак, а як інакше, адже поруч з ним молода дружина, їй потрібно відповідати.
Оксані було непросто, але вона все подолала, багато хто стикається з подібними ситуаціями в житті. Подруги не дозволяли їй сумувати, запрошували на зустрічі, прогулянки в парку, і життя поступово увійшло у звичну колію.
Минув рік чи трохи більше, чоловіка вона не бачила і старалася про нього не думати. Ірина зібралася виходити заміж. Оксана вже вважала себе щасливою та незалежною жінкою, як раптом повернувся її колишній чоловік Андрій, з речами, видно, його відправила геть молода дружина. Він почав з докорів, що Оксана сама винна, недостатньо приділяла йому уваги, тому він і пішов на бік. Вона випровадила його з квартири і зачинила двері за ним зі словами:
– Більше не з’являйся, все одно не впущу.
Ірина підтримала матір і про батька не бажала чути ані слова. Однак раптом усі почали жаліти Андрія. Першою подзвонила його мати:
– Оксано, що це за впертість, чому ти вигнала Андрія? Він зрозумів, що помилився, хвилюється, що ти сама, ти повинна радіти, що чоловік повернувся до тебе. Подумаєш, ступив не туди, мій син хороший, привабливий, а ти не хочеш його прийняти. Впустиш шанс, він знайде іншу, і ти залишишся на самоті.
Оксана ввічливо попросила свекруху, щоб та більше не телефонувала з цього приводу. Навіть деякі подруги почали її переконувати, повернути чоловіка, отямитися, але Оксана не погоджувалася:
– Більше не впущу в дім, нащо він мені тепер?
Донька теж стояла на боці матері, а свекруха продовжувала телефонувати і повторювати своє:
– Ви ж не чужі одне одному. Оксано, невже ти готова забути понад двадцять років подружнього життя, у вас були й приємні моменти. Я б на твоєму місці помирилася і жила далі. Ну кому ти потрібна в такому віці?
– А ви залишайтеся на своєму місці, а мене не турбуйте, сказала не прийму назад, і кінець, – вже з роздратуванням відповіла Оксана. – Ви помиляєтеся, що ми не чужі, ми давно стали чужими, ми офіційно розлучені, і таких випадків чимало. Навіть те, що він не знайшов у собі сили сказати прямо, що закохався в іншу, а надіслав повідомлення, це вже все пояснює. Це не надійна людина, а хтось, хто ховається, прийшов, швидко зібрав валізу і зник. Я його ніколи не прийму назад, у мене є повага до себе. А щодо мого віку, ви марно намагаєтеся мене зачепити, є чимало нормальних чоловіків, які звертають на мене увагу.
Оксана більше нікого не слухала і одразу припиняла всі розмови на цю тему.
Вона почувалася легко й вільно, краще вже бути самій, ніж поряд з тим, хто не тримає слова, невідомо, чого ще від нього чекати.
