fbpx
Історії з життя
Оксанині батьки про це довгий час нічого не знали. А коли добрі люди відкрили їм очі, мало не глузд не втратили. — Як? За такого злидаря? Ні за що в світі. Хіба що, як мене не стане, — лютyвала мама

Батьки Оксани, багачі на ціле містечко, ніколи не могли і подумати про те, що вона, їхня дочка, коли-небудь залишить їх, усі статки, все добро (а його було чимало) і піде жити до інших людей. До того ж, до бідняків.

— Пора б тобі, Оксано, вже заміж. Твої однолітки всі повиходили. А ти? — щодня любила повторювати мати своїй дочці, ніби налаштовуючи на певний крок. — Так і в дівках засидишся… Не розумію тебе. Кого ти чекаєш? Принца на білому коні? Ось подивися на Олега: непоганий з лиця, багатий. А те, що любить вuпити та гульнути, то з ким не буває.

Ці слова Оксані доводилося чути кожного дня, до того ж, по декілька разів на день. І так тривало не тижнями, не місяцями, а роками, аж поки в її житті не з’явився Він. Той, поява якого зробила будні зовсім іншими. Оксана зрозуміла, що Сергій — її доля. Полюбила його з першого погляду. Юнак також відповів взаємністю. І було в ньому щось таке (він дарував їй це, скільки міг), чого їй не вистачало впродовж усього життя.

Оксанині батьки про це довгий час нічого не знали. А коли добрі люди відкрили їм очі, мало не глузд не втратили.

— Як? За такого злидаря?.. Ні за що в світі… Хіба що, як мене не стане, — лютyвала мама.

Не випускали дочку з дому. Але одного разу Оксана, коли трохи вщухли емоції, сказала батькам, що поїде провідати бабусю, мовляв, давно в неї не була, а сама поїхала до нього. Звичайно ж, до Сергія. І не втримали її ні замки, ні погрози, не стримали ні багатство з одного боку, ні майже злидні — з іншого. Душа шукала душу. От і поспішала назустріч їй, своєму щастю, своїй любові.

Батьки, дізнавшись, що Оксана втекла, були дуже роздратованими. З їхніх уст сипалися не тільки нарікання, а й всякі лихі слова.

— Бачити її не хочу, — раз у раз повторяли спересердя. — Вона нам більше не дочка.

Але згодом… Оксанина мама зaнедужала, все виявилося серйозно. Лежачи на ложі, вона зрозуміла, що чинила неправильно. Захотіла побачити дочку. Оксана, звичайно ж, погодилася на зустріч із матір’ю і була дуже здивована, коли та попросила, щоб до неї підійшов і Сергій.

— Простіть мене, діти, — зі сльозами на очах промовила вона. — Простіть…хай вас бог благословить і я благословляю, хоча й так пізно…

Мами, звісно, врятувати не вдалося. Батько змінив своє ставлення до дочки і, звичайно ж, до зятя. Всі порозумілися, помирилися. Сьогодні ходять один до одного в гості. І немає між ними стіни образи чи неприязні. Є тільки любов, зміцнена пережитим і вчасно вилікувана мудрими вчинками.

За матеріалами – Провінційка.

Автор – Юлія Бондючна, Рівне.

Фото – pixabay .

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook