fbpx

Олег мені здавався просто ідеальним, а от його дружина – ні, от якби мені було бути на її місці і тоді б все було як треба.

А Олег високий, плечистий, усмішка з лиця не сходить, а його жінка якась сіра і невиразна. Я розумію, що їй вже під п’ятдесят, але ж де так себе запустити? От взяти мене: я хоч і маю сорок вісім років, але все при мені, і краса, і фігура, єдине, що Бог досі не дає доброї долі.

Була заміжня, але чоловік попався, не приведи Господи, тому я швидко поставила крапку в тому шлюбі і подякувала Богові, що дітей не було з таким чоловіком.

А далі якось життя летіло і ні разу не спинилося ні біля пологового, ні біля РАЦСу. Чому так? Отій сірій миші отакого чоловіка, а мені, красуні, жодного?

– За своє щастя треба боротися, – почула я десь фразу і вирішила, що це таки має сенс.

Олег на мене не раз поглядав, то чого б мені не зробити так, що я стану законною дружиною? Треба просто діяти і я почала.

То у мене кран зламається, до духовка і все біжу до Олега і на столі у мене завжди щось смачне, щоб віддячити за допомогу. А він мене хвалить і за дві щоки уплітає.

– Як ти смачно, Марто, готуєш, моя так ніколи не вміє приготувати, хоч стільки я вже їй грошей даю на продукти. Але все купить чи неякісне чи просто зіпсує страву. А в тебе руки просто золоті.

А я цвіла і сама незчулася, як ми вже не маємо спину…

Ну, жінка його трохи поридала, потрималася за його ноги і відстала, пішла бавити онуків, а Олег переїхав до мене. Через кілька місяців ми розписалися і я подякувала Богові, що напоумив мене взяти долю в свої руки.

Почалися мої будні з чоловіком. Спочатку все було так, як я собі уявляла, адже все у мене в квартирі було відремонтовано і доведено до ладу, навіть свою частину з продажу квартири, Олег вклав в ремонт моєї і зробив просто шикарнющу ванну. Він так само хвалив мої страви і ми милувалися, як молоді.

Але виявилося, що Олег так гарно виглядає, бо він вимагає біля себе ходити. Треба виварювати і випікати, нема у мене вихідних, бо треба на базар та в магазин скупитися на весь тиждень, а неділя мені йде на те аби приготувати щось на тиждень і наморозити. Проте, й в будень я не маю спокою, бо треба спекти щось до чаю, адже Олег не визнає купованого.

Я думала, що ми кудись поїдемо, але єдине, куди ми їздимо – то в магазин і до його батьків в село, щоб допомогти з господаркою! Ніяких походів за руку під місячним небом, бо я паду з ніг і вже мені й того милування не хочеться!

А ще тепер мені не можна нічого собі купувати та прибиратися!

– Ти вже маєш чоловіка, перед ким ти там хочеш крутитися?

Але останньою краплею було те, що я зустріла в місті Олегову колишню дружину. Вона вже не сіра миша. Я очі свої забула! Усмішка з уст не сходить, спина пряма, нафарбована і причепурена! Не йде, а пише!

Звичайно, вона ж не тягне дві сумки з магазину, наче гирі!

– Все, з мене годі!, – виклала я йому, – Забирай речі і йди на всі чотири сторони!

– Що? Ти мене від дружини забрала, а тепер йди? А те, що я тут гроші свої вклав? Віддавай мені гроші, раз так!

Він розлігся на дивані перед телевізором, а я попленталася на кухню, де я практично живу!

Отак. Як так? В мене нема такої суми і не буде, бо він й мої гроші проїдає! Що мені тепер робити і як його позбутися?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page