fbpx

Олексієві дуже хотілося взяти на руки це маленьке янголятко і відвезти додому, але як же це виглядатиме збоку, якщо все ж таки з’явиться її матір

Олексій та Олена одружилися, коли обом було вже близько тридцяти років. Познайомилися на роботі, подружилися, і якось непомітно дружба переросла в кохання.

Батьки раділи за своїх дітей, допомогли з квартирою, та й молодята на той час мали свої накопичення. У квартирі зробили гарний ремонт, обставили сучасними красивими меблями, будинок — повна чаша. Живи і радій, що молодята й робили.

Однак у них ніяк не виходило з дітками. Обстежилися – у обох все гаразд а фахівці, не розуміючи в чому проблема, лише розводили руками. А час минав, пролетіло вже п’ять років, але нічого не змінилося. Порадилися і вирішили — якщо вже Бог не дає їм дитинку, то вони візьмуть з дитячого будинку, і таким чином хоч одного малюка зроблять щасливим. Олена дуже хотіла, щоб у них з’явилася донька, вона про це мріяла.

У їхній молодій сім’ї склалася традиція – на Новий рік дарувати один одному незвичайні подарунки. Вже 31 грудня, а з подарунком Олексій так і не визначився, були, звичайно, думки, але він ніяк не міг вибрати.

Швидко піднявшись сходами, він заскочив до крамниці і раптом зупинився, ніби пропустив там, на вулиці щось дуже важливе. Дещо постояв, згадуючи, що саме, але так і не зрозумів що. Хотів уже йти вибирати подарунок, але якась невидима сила змусила його розвернутися та вийти з крамниці. Коли за Олексієм зачинилися двері, він озирнувся — нічого незвичайного і вже збирався повернутися, як раптом на сходинці побачив маленьку дівчинку, зовсім малу. Вона сиділа одна і когось чекала, адже на вулиці вже почало темніти.

— Мабуть, мама зайшла в магазин і залишила її поки що тут, — подумав Олексій, — але як можна було залишити без нагляду — ще зовсім малу дитину, якій на вигляд було десь три роки.

Чоловік вирішив почекати безвідповідальну матусю і зробити їй зауваження, та й йому не хотілося залишати дівчинку одну. Так він простояв досить довго, але мама не поспішала виходити з крамниці.

— Дівчинко, привіт, а тебе як звати? — Олексій опустився до неї навпочіпки.

— Оленка, — дівчинка глянула на нього великими блакитними очима, — а ти мій тато? Я тебе одразу впізнала! Тату, татку!

Маленька кинулася до чоловіка, обійняла за шию і притулилася до нього.

У Олексія до горла підкотив ком.

— Оленко, а де твоя мама?

— Мама пішла, — дівчинка махнула рукою кудись убік, вона сказала — нехай тепер тато тебе забирає!

– А ти тут давно сидиш?

– Давно.

Олексієві дуже хотілося взяти на руки це маленьке янголятко і відвезти додому, але як же це виглядатиме збоку, якщо все ж таки з’явиться її матір? Він викликав правоохоронців. По камерах відеоспостереження крамниці було видно, як жінка залишає дитину на сходах та йде у невідомому напрямку. Пізніше, коли її знайдуть, вона скаже, що дівчинка їй не потрібна, вона від неї відмовляється, нехай хто хоче, той і забирає. Хто батько доньки, вона не пам’ятає.

Коли Олексій повернувся додому, вже було пізно, подарунок він так і не купив. Чоловік розповів усе дружині, і вони вирішили, що сам Бог послав їм цю дитину. Кращого подарунка не могло й бути!

Так маленька Оленка знайшла своїх маму й тата. Вона всім розповідала, що тато купив її у магазині та просила батьків ще раз піти в цей магазин і купити їй сестричку. Однак їм не довелося йти до крамниці. Виявилося, що Олена при надії. Рівно через рік після того самого дня, коли Олексій знайшов дівчинку, 31 грудня в сім’ї з’явилася ще одна донечка.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page