fbpx
Історії з життя
— Олексію — Олена увійшла в передпокій, поставила сумки з продуктами на підлогу, подивилася на втомленого чоловіка з дитиною на руках – зараз зміню, відпочинеш, тільки голову помию, гаразд? — Ох, і заросла, матусю, і підстригтися ніколи — чоловік провів рукою по мокрому волоссю дружини

Олена проходила практику у клініці і підхопила краснуху. Під серцем вона вже носила дитяточко; хлопчика не стало.

Вдруге була при надії на останньому курсі навчання. Протікало все важко, Оленка двічі лежала на збереженні; дівчинка на світ з’явилася, але з вердиктом: «навряд чи дотягне до завтра».

Малятко слава Богу прогноз перемогло, але перший рік життя часто й подовгу нездужало.

Ночами дитина була дуже неспокійною і батьки по черзі носили доньку на руках. Олексій крокував з кутка в куток, Оленка спала, потім міняли один одного. Донька заспокоювалася на кілька хвилин і знову в плачі.

Разів зо три на тиждень викликали швидку, їхали на приймальне з підозрою на що завгодно, але нічого не знаходили і відпускали додому. Через день-два все повторювалося заново.

— Неврологія… – говорили лікарі. — Мамочко, самі ж медик… знаєте, що до чого; можливо, після рочку буде легше, тримайтеся.

Оленка плакала, переживала, прогноз лякав, а Олексій заспокоював:

— Все налагодиться, Оленцю, головне рік протриматися і тобі навчання закінчити, а там подивимося; і не засмучуйся —Ксюсі молоко потрібне.

У літні канікули з донькою сиділа Оленка, восени взяв відпустку Олексій. Як бути далі – незрозуміло.
До випускних в медичному Олені залишалося чотири місяці і брати академку не хотілося.

Олексій працював інженером у конструкторському бюро оборонного заводу, чекав підвищення, на його зарплату і жили.

Ближче до зими у дитини почалися застуди — спочатку банальний нежить, потім всілякі сезонні і понеслося…

— Оленцю, мене на головного висувають, старий на заслужений відпочинок йде, перспектив то попереду скільки… і зарплата більша буде — Олексій дістав з пакета пляшку ігристого. — От тільки не знаю поки як далі жити будемо.

— Олексійчику, я знала, що ти у мене самий-самий, а за Ксюху не турбуйся, я сьогодні на академку в деканат подала; дитини ж нікому довіряти не можна, а іншої у мене не буде.

— У нас, Оленко, у нас… — Олексій обійняв дружину, посмутнів і задумався.

— Оленцю, знаю тільки одне – навчання закінчиш, а рішення як бути я прийму сам; все, мамочко, без заперечень, іди до малечі, вона прокинулася.

Через два тижні Олексій звільнився з роботи.

***

— Олексію — Олена увійшла в передпокій, поставила сумки з продуктами на підлогу, подивилася на втомленого чоловіка з дитиною на руках – зараз зміню, відпочинеш, тільки голову помию, гаразд?

— Ох, і заросла, матусю, і підстригтися ніколи — чоловік провів рукою по мокрому волоссю дружини.

— Та й нехай, Олексію, подумаєш, на роботі в халаті та шапочці, ніхто не бачить.

— Ану присядь на стілець, розслабся, очі закрий і чоловікові довірся; пам’ятаєш, я розповідав, як років так… надцять тому, конкурс на супер стрижку виграв. Мені тоді в крісло брюнетку «без віку» посадили з тонким пучком волосся на голові, а я її підстриг дуже коротко – майже під машинку, але з прозорим чубчиком, і потім попросив губи червоною помадою нафарбувати. Оленко, вона на очах у всіх в стильну дівчину перетворилася, мені аплодували; говорили, до неї чоловік повернувся…

Уявляєш, Оленцю, адже правильною стрижкою можна візуально навіть статуру відкоригувати, недоліки обличчя приховати, переваги фігури підкреслити, треба тільки зрозуміти, що саме цій людині підходить.
Мені після того конкурсу ножиці професійні вручили, а дівчата потім в інституті в чергу на стрижку записувалися.

Де там моя коробка з перукарнями прибамбасами ховається… ага… я миттю, – і чоловік поставив драбину до антресолі.

— Не погано, не погано; Оленцю, я завжди знав, що ти красуня, але щоб така… Олексій милувався витонченим профілем дружини. Дивись, Ксю, яка у нас мама красива.

Ксюша плескала в долоні і пускала бульбашки з напіввідкритого ротика.

Олена не впізнала себе в дзеркалі — стрижка відкрила красиве чоло, привідкрила довгу шию, підкреслила виразність очей. — Олексію, та ти чарівник — дівчата на роботі заздритимуть.

— Запрошуємо — засміявся чоловік; ось тільки інструмент новий куплю, курси стилістів походу закінчу і тоді всіх хто забажає красивими зроблю.

***

— Оленочко, ви просто зобов’язані дати мені телефончик вашого стиліста – проворковала бухгалтерка, і прискіпливим поглядом оглянула зачіску інтерна.

— Оленко, а твій чоловік моєму Іродові голову поправити може? Дивись патли які – Надя дістала з портмоне фотографію чоловіка. – Поет – не без гордості сказала колега. – У них через два дні симпозіум, а голову, немов Пегас язиком облизав, бачиш, чуприна на всі боки стирчать і зробити нічого не можемо.

— «Олена Прекрасна», давненько ви в наше відділення не заглядали — зав кафедри був суцільною люб’язністю.— погарнішала ж як, а очі які виразні, як я раніше не помічав, чи не закохалися ви, а стрижка, слів немає, от би дружинонці моїй адресу вашого майстра …

— Лікарю Олено, затримайтеся на хвилину — головлікар підвелася зі стільця — колеги, всі вільні, п’ятихвилинка закінчилася.

— Замовте за мене словечко, голубонько перед Олексієм Івановичем, мені до четверга красивою треба бути, банкет бачте намічається; звільнюся година десь третя… загляну до вас, адреса мені тут черкніть – вона посунула блокнот і ручку.

— Я чула, у вас малюк неспокійний, то я маму з собою привезу; вона за дівчинкою пригляне, щоб майстра не відволікати, а потім поміняю, дивись, Олексій Іванович і мамі стрижку поправить; оплата за подвійним тарифом зрозуміло, за терміновість – посміхнулася начальниця. — Домовилися, голубонько; і ось ще що… У вас золоті руки, Оленко, ординатуру будете проходити у нас… все, вільні. – головлікар опустила голову до паперів.

Олексій садив чергового відвідувача в крісло, брав в руки інструмент і Ксюша застигала в манежі, а плач припинявся. Звук ножиць і дзижчання фена заворожували її, так би цілий день і стояла.

— Олексію, привіт, так ось хто тут цирульню тримає – Сашко з конструкторського бюро схопив Олексія за руку. — Тещу мою причарував: «Олексій чарівник, Олексій чарівник» — тиждень повторює і біля дзеркала крутиться. Мене ось до тебе записала, а що з цими трьома волосинками зробиш.

Сашко зняв кепку і провів по голові рукою; єдине тонке пасмо обвивало голову приятеля.

— Саш, запізнився ти на півгодини; у нас з Ксюхою прогулянка за розкладом і сон на свіжому повітрі, а три волосинки… та не біда ми і їх в шість рядів укладемо, щоб теща задоволеною залишилася — засміявся Олексій.

— З нами погуляєш?

— А якже… дай коляску повезу.

— Як там наші? Ось думаю, може знову в рідні пенати, що скажеш?

—Та ти що, Олексію, з глузду з’їхав? Інженерів розвелося, як собак… а чарівників, як ти пошукати… Я ось що подумав, мама моя у дворі днями на лавці просиджує, онуків від нас з Катькою ніяк не дочекається, так нехай з донькою твоєю гуляє, думаю домовтеся. Мама дітей обожнює, тобі полегшення, а їй в радість, і від нас з дружиною відстане раз внучку собі знайде; ну а мене тоді позачергово стригти будеш, по блату – зареготав Сашко.

Одну з кімнат квартири Олексій перетворив в салон, а на настінному дзеркалі крейдою написав: «Алекс і Ксю – краса не вимагає жертв».

— Поки так, — посміхався Льоша, — а там подивимося.

Автор: Світлана Cуpікова.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page