Олена Іванівна зателефонувала одразу, як приїхала додому. У нас так було заведено, що після гостин, коли вона переступає поріг своєї квартири, повідомляє, що все добре. Я ввімкнула гучний зв’язок, бо ж руки мокрі – посуд мила. Мама сиділа поруч, тому і почула все, що лилось із слухавки і про неї теж.
— Мариночко, ось грибочки, огірки і помідорки, – співала Олена Іванівна розпаковуючи гостинці, – Сусідка з дачі привезла, і навіщо скільки саджає, адже сама живе?
Я звично мугикала слухаючи свекрушину балачку. Олена Іванівна як і завжди у суботу, приїхала до нас із ночівлею і привезла купу гостинців.
Бачте, з початку наших відносин із її сином ми з нею мали нормальні стосунки. Олена Іванівна допомагала нам із чоловіком. Хоч і живе у сусідньому місті, але приїздила на гостину часто.
Олена Іванівна з радістю привозила нам із чоловіком повні торби смаколиків. Особливо полюбляла вона готову їжу нам везти. Я була не проти, та й вона не нав’язувала свого, просто пригощала.
— Ось тут котлеток трішки. Спробуйте. Це – новий рецепт із сиром. Мені сподобалось. Потім скажеш, чи вам смакує. О! А ось це млинці із шоколадом. Тільки то не шоколад а какао із олією блендером збите. Слухай, та ж нутелла вийшла, ну їй Богу.
Я хитала головою, посміхалась, пробувала. Мені ця жінка імпонувала. Я сприймала її не як подругу, і не як маму. Вона займала особливе місце. Була близькою людиною, яку і любила і поважала.
Перед весіллям Олена Іванівна нам презентувала ключі від квартири і авто. Так, так вона успадкувала все те від свого другого чоловіка і все подарувала нам.
Однак, ідеальні стосунки у нас були рівно півроку. Потім, свекруха почала раптом критикувати мене. Усе було як завжди, але не тепер. Для неї все було не так. Вона перевіряла холодильник ,куштувала моїх страв і критикувала мене за те, що я не смачно готую і не підтримую потрібного порядку у квартирі. Хоча насправді це не так.
Чоловік просив маму зрозуміти і пробачити. Мовляв, вона хоче як краще, тим паче, приїздить та не так і часто. А я вже не просто не люблю свою свекруху, я терпіти її не маю сил і впевнена, що вона відчуває до мене такі ж почуття!
А потім вона захотіла познайомитись ближче з моїми батьками. Звісно, вони були знайомі ще з весілля, однак свекрусі захотілось більш тісного спілкування чомусь.
Я запросила маму до нас на гостину, в суботу повинна була і свекруха прибути, тож ми мали ще час підготуватись. Я саме відпрацювала нічну зміну і прийшла з роботи дуже втомленою. А тут на гостину приїхала свекруха, раніше домовленого на три дні.
Я з усіма привіталась, випила чаю і пішла в кімнату спати, адже після 12 годин роботи в нічну зміну голова гуділа, як і ноги. Я цілу ніч я була на ногах.
Я просто прийняла ванну і лягла відпочивати. Прокинулась я за п’ять годин. Мама вже зі свекрухою приготували усе до столу, тож мені залишалось лиш вдячно посміхнутись і сісти разом з усіма
Ми начебто нормально посиділи, добре відпочили. Ми сміялись згадуючи щось своє, говорили про все на світі. Абсолютно нормальні сімейні посиденьки.
Свекруха мала б уже наступного дня бути на роботі, тому зібралась раніше і пішла вибачившись. Чоловік підвіз її до зупинки і посадив в автобус, усе, як завжди.
Та вже як вона додому прибула, зателефонувала до мене. Я саме посуд перемивала і ввімкнула гучний зв’язок. Мама сиділа тут же на кухні, тому стала невимушеним свідком того бруду, що лився зі слухавки.
Свекруха шила і брила мені за те, що я невдячна і невихована. Мовляв, коли є у домі гості я дозволила собі піти у ліжко і проспати пів дня. Їй самій довелось готувати все, бо моя мама, як сказала свекруха, має дві ліві руки і ними користуватись не вміє.
Говорила вона довго і від душі. Я пробувала вимкнути зв’язок. Але мама не дала. У кухню зайшов і мій чоловік, тож він теж став свідком того потоку.
— Обсіли мого сина з усіх боків і тільки чекаєте, аби вам готовенького привезли. Думаєте я нічого не бачу і не розумію? Я вам квартиру а твої батьки, що дали окрім нічого?
Зараз свекруха знайшла для свого сина, мого чоловіка, хорошу роботу у своєму місті та вмовляє його переїхати. Вона хоче, щоб син був поруч. Говорить, що квартиру у якій ми живемо можна здавати і мати гарні гроші.
А я вже не хочу ні квартири, ні машини. Я просто хочу, щоб свекруха залишила нас у спокої. Ми з чоловіком самі зможемо заробити все, що нам потрібно. Аби нам не заважала і не напружувала мама мого чоловіка.
— Тобі її потерпіти три години раз на тиждень, а далі ти сама собі господиня. – вмовляє мене чоловік, – Так, мама змінилась, сам її не впізнаю, але то моя мама. Та й зрештою, ця квартира її, вона тут господиня. А самі ми заробимо на таке ж житло хіба на старість. Потерпи, жінко.
Поки все як є і коли свекруха приїздить, я просто йду з дому. Але як довго я витримаю у такому темпі? А головне, чи варто узагалі терпіти?
Головна картинка ілюстративна.
