Олена вже почала засинати, коли на екрані мобільного з’явилося повідомлення: «Привіт! Я розлучаюсь!»
Що? Хто це? Господи, котра година? Майже північ… Ігор? З Ігорем вони розійшлися рік тому.
П’ять років стосунків, які згодом здалися їй дивними, складними і, зрештою, марними.
Відразу після того, як Олена розлучилася, з’явився цей одружений Ігор. І все закрутилося…
Тоді вона ще не знала, що означає бути «іншою жінкою». Колись вірна дружина, вона повірила Ігорю. У його історії про нещасливе подружнє життя, про байдужу дружину і дітей, яким він нібито не потрібен. Повірила в те, що вона — його єдина радість, найкраща, найрозумніша, найкрасивіша.
І головне — вона повірила, що він скоро піде з родини. Він говорив про це постійно, але нічого не змінював. Аж раптом — повідомлення. Якщо вона не проти, він прийде до неї.
Прийшов. І залишився. Спочатку все було добре. Олена звикала до нового життя. Ігор здавався їй майже ідеальним: розумний, ввічливий, з гарною роботою, вмів готувати, допомагав по дому. Після її колишнього чоловіка — просто ангел.
І ось він знову пообіцяв: «Розлучаюсь. Тепер точно». Але через три місяці зателефонувала його дружина. Сказала, що скучила. А може, просто гроші закінчилися. І Ігор… повернувся до неї.
Олена була приголомшена. Вона ж його кохала. А він — ні. Виявилося, що любить свою дружину, з якою прожив чверть століття.
Розійшлися. І ось, рік потому, коли Олена нарешті навчилася дихати на повні груди — знову повідомлення. «Розлучаюсь».
Вона не витримала і набрала його номер. Він не відповів. Але за кілька хвилин сам передзвонив:
— Навіщо ти дзвониш, Олено? Можна ж просто переписуватись. Я щойно вийшов з дому. — Ігоре! Північ! Яке листування? Що тобі треба? — Я ж написав — розлучаюсь. Це важливо. — А з чого ти взяв, що мені не байдуже? — Бо знаю. І ти знаєш, як я тебе люблю. — Досить. Розмова завершена. Іди спати. Дружина дізнається — буде сварка. — Не буде. Ми справді розлучаємось. Все дуже погано. — То й добре. А мене залиш у спокої. — А заради кого я це роблю? Олено, я не зміг тебе забути. Пробач. — Ігоре, так. Ми закінчуємо цю розмову. І продовжимо її тільки після того, як ти надішлеш фото свідоцтва про розлучення. Зрозуміло? — Зрозуміло. — Тоді добраніч.
Він справді незабаром надіслав фото. Почав знову залицятися. Квіти, повідомлення, компліменти. Зняв квартиру, став холостяком. І Олена здригнулася. Прийняла його. Ігор переїхав до неї.
Минуло три роки.
Олена довго не могла зрозуміти, чому його дружина таки вирішила розлучитися. Ігор розповідав свої версії, але вона не вірила. Згодом дізналася від знайомих, що його колишня живе з іншим чоловіком. Щаслива. Квартира залишилася їй, подарована батьками ще до весілля.
А Олена — з її колишнім чоловіком. І щастя не відчуває. Перший рік був добрий. А потім… щось змінилося. Вона запідозрила, що в Ігоря є інша. Але зловити не могла. Хитрий, досвідчений. Вмів приховувати.
Одного дня, коли син Олени з дружиною приїхали в гості, вона обмовилася:
— Підозрюю, що Ігор має когось. — Та ну, мамо! — здивувався син. — Навіщо він тобі тоді? — Не знаю. Може, вигадала. Але неспокійно на душі. — Зачекайте, — втрутилася невістка. — Я бачила повідомлення на його телефоні.
«Кохана». Думала, це ви. — Ні, не я! — розхвилювалася Олена. — Поговоріть з ним. Скажіть, що бачили.
Наступного дня, коли діти поїхали, Олена запитала:
— Ігоре, не хочеш мені щось розповісти? — Що саме? — Наприклад, що маєш іншу жінку.
Він розгубився.
— Немає нікого! Що ти вигадуєш? — Тоді покажи телефон. У тебе ж немає секретів? — Немає. Але це… некрасиво. — А що такого? Ось мій. Дивись.
Вона розблокувала телефон і простягнула йому. Ігор зрозумів, що попався. Зібрав речі і пішов.
Олена тяжко переживала. Звикла до нього. Мріяла про спокійне життя. Але одного дня отримала повідомлення… від його колишньої дружини.
«Олено, не засмучуйтесь. За ті три роки він кілька разів писав мені, що хоче повернутись. Пропонував усе почати спочатку. Я не ображаюсь. Навпаки — дякую. Ви допомогли мені звільнитися. І вам тепер буде легше. Я щаслива. І ви будете. Я вірю».
Олена розплакалася. Легше стало. Вона зрозуміла: жила з людиною, яка щодня обманювала. І добре, що все закінчилося.
Іноді жінки витрачають роки на таких, як Ігор. Вони вірять, що змінять чоловіка, що любов усе витримає. Але любов — це не сліпота. Це не терпіння до брехні. Це не готовність бути запасним варіантом.
Олена не залишилася сама. Через півроку вона зустріла іншого. Не такого яскравого, не такого балакучого. Але чесного. Того, хто не обіцяв, а діяв. І в цьому — вся різниця.
