— А коли будемо ялинку ставити? – Павлик забігав уперед і заглядав мамі у вічі.

— Мм, – Ольга дивилася перед собою, але Павлик не відставав. – Давай сьогодні. Завтра ж Новий Рік. Ти забула?

— Давай завтра вранці, я втомилася, – мляво відповіла Ольга.

— Ну, мам, давай сьогодні. – не відставав Павлик.

— Добре. – Ольга зітхнула і переклала сумку в іншу руку. – Давай сьогодні.

— Ура! Я сам наряджати буду, гаразд? – Павлик підстрибом побіг уперед. А Ользі хотілося лише одного – сісти на м’який диван, витягнути ноги, а ще краще – лягти.

День на роботі видався важким. Як завжди, в останній момент перед тривалими святами потрібно встигнути доробити багато. Ольга працювала у суто жіночому колективі бухгалтерії. Усі тільки й робили, що обговорювали меню святкового столу, зачіски, вбрання, ділилися рецептами салатів та тортів.

Ольга мимоволі слухала і доробляла звіт. Одразу після новорічних канікул здавати.

— Оль, а ти з ким зустрічатимеш Новий Рік? – Запитала Марина.

“Одна”, – крутилося на язиці Ольги.

— Не заважайте. – Вона помітила, як жінки перезирнулися.

“Ну і нехай”.

Чотири місяці тому Ольга пішла від чоловіка. Спершу повернулася до мами. Але та стала вмовляти зберегти сім’ю. А потім взагалі почала підшукувати їй партію із розлучених синів подруг та знайомих. Та й у садок водити сина далеко.

Ольга вдало винайняла квартиру поряд із дитячим садком і поїхала з Павликом від мами. Квартира, де вони жили із чоловіком, належала його матері. Ольга там навіть не була зареєстрована. Досі важко було згадувати сварки, зради та сльози ночами. Син поки що не ставив запитань. Батька рідко бачив удома, навіть коли жили разом. Для Павлика переїзд пройшов безболісно. Мама поруч, а що йому ще потрібне?

— УФ, все. Не можу більше. – Марина вимкнула комп’ютер. Усі жінки заворушилися, почали збиратися додому.

— Куди ж це ви зібралися? А звіт доробили? – До кабінету зайшла головний бухгалтер. – Я вийду у свята, перевірю. Якщо що, не доробили, викличу на роботу.

— Передсвятковий же день. Скорочений. Ми все зробили, – відповіла за всіх Марина.

Ольга зайшла до магазину за продуктами, потім у садок за Павликом. Вони йшли додому темними вулицями. Вона втомилася, але найгірше – самотність у передсвятковий день. Для однієї себе робити нічого не хотілося. Лягла б і лежала, уткнувшись у стіну. Але Павлик не винен, у нього має бути свято. Тому вдома вона переодяглася і дістала коробку з ялинкою.

— Ось тут став. – Павлик підвівся перед вікном.

— Ні. Буде темно. Давай краще біля стіни. Місця менше займе.

Павлик радісно погодився. Вона зібрала штучну ялинку, дістала з вбудованої шафи в передпокої коробку з іграшками. Коли заблимали вогні гірлянди, а син радісно застрибав перед ялинкою, втома пішла, настрій піднявся, і одразу запахло святом.

Вони й минулого року вбирали ялинку вдвох із Павликом, хоч Ольга ще була одружена. Вона відкинула непотрібні спогади, щоб не ворушити душу. «Я нічого не чекаю від Нового Року. Нехай тільки свята швидше закінчиться», — подумала вона, дивлячись на відбиток вогників гірлянди у скляних різнокольорових кулях.

Вранці Павлик підвівся рано, не даючи Ользі поспати довше.

— А ми підемо в парк? Там ялинка велика. – Павлик без ентузіазму колупав ложкою кашу.

— Мені в магазин треба. Я майонез забула купити і мандарини. – Побачила, що обличчя Павлика скривилося, що він ось-ось заплаче. – Гаразд, зайдемо в парк ненадовго, а потім у магазин. Якщо швидко доїш кашу. – суворо додала вона.

Вдень Ольга поклала Павлика спати і почала готувати салат. Мама зустрічатиме Новий Рік зі своєю подругою-сусідкою. Вони з Павликом поїдуть до неї завтра. Можна взагалі нічого спеціально не готувати. Але хоч салат треба зробити, як данину традиції. Свято сімейне, а в них із Павликом, хоч і маленька, але сім’я. Потім стала пекти торт. Ольга збивала крем, коли у двері задзвонили.

Вона кинулася швидше відкривати, доки несподіваний гість не розбудив дзвінком Павлика. Відчинила двері і побачила перед собою живу ялинку. Вона спершу подумала, що чоловік приніс синові. Згодом згадала, що Валерій байдуже ставився до будь-якого — штучного чи живого — атрибуту свята. “Помилися дверима”, – вирішила вона і хотіла сказати про це, як з-за ялинки показалося радісне обличчя чоловіка з широкою усмішкою.

— Не чекали? Сюрпри-ззз! – І його усмішка стала ще ширшою і радіснішою.

Ольга ойкнула, не знаючи, що відповісти. Чоловік ойкнув теж, посмішка з радісної перетворилася на винну та розгублену. Він подивився на номер квартири, а потім на Ольгу.

— А де…? – почав він.

— Хто? Ви помилились адресою. Тут живу я. Вибачте, у мене торт там… — Вона однією рукою тримала двері, а другою махнула назад над плечем у бік кухні.

Чоловік витягнув шию і подивився над плечем Ольги, наче хотів переконатися в правдивості її слів. Потім знову перевів погляд на неї.

— Бачите, це моя квартира. Тут мешкає моя дружина, колишня. І Світлана, донечка. А де вони? – Чоловік перестав усміхатися.

— Не знаю. – Ольга знизала плечима. — Напевно, ваша дружина здала мені квартиру. Точніше, її чоловік. Вони не повідомляли мені, куди поїхали. – Тепер настала її черга розгублено та винно дивитися на новоявленого господаря квартири.

— І що мені робити з ялинкою? – він питав так, ніби Ольга мусить знати.

— Ми вже маємо. Штучну. Відставте на сходовій, обов’язково хтось візьме. Треба було зателефонувати до дружини, попередити. Ми тут уже третій місяць живемо. – Ольга хотіла сказати, що гроші заплачені вперед, але промовчала.

— Сюрприз доньці хотів зробити. Дзвонив кілька разів. Дружина нічого не сказала. А я ще здивувався, чого вона якось поспішала, швидко відключалася. Чоловік, кажете? Зрозуміло. Що ж, я піду. Вибачте. – Чоловік поправив важку спортивну сумку на плечі і відсунув ялинку убік.

Ольга зачинила двері.

— Мам, хто там? Тато? – Павлик визирнув зі своєї кімнати.

— Помилилися дверима. Одягайся, допомагатимеш мені пекти торт.

Вони змастили коржі кремом, посипали зверху волоськими горіхами, і Ольга прибрала торт у холодильник.

— Так. Я зараз викину сміття, а ти вмикай телевізор. Там уже всі новорічні програми йдуть. Прийду і їстимемо. – Ольга одягла пальто, засунула ноги в чоботи, накинула капюшон і відчинила двері.

На сходовій клітці стояли ароматні запахи тушкованого м’яса, холодця, солодкої випічки та… ялинки. Красуня стояла біля дверей, загороджуючи прохід розчепіреними гілками. А на першій сходинці Ольга побачила згорблену спину чоловіка. Сумка стояла поруч із ним на майданчику.

Ольга обережно пролізла між ялинкою та дверима. На клацання замку чоловік озирнувся і підвівся на ноги.

— Вам нема куди йти? Чому одразу не сказали? Це ваша квартира. – Ольга дістала ключі і стала відчиняти двері.

— Ми розійшлися із дружиною. Я, одразу, поїхав в інше місто, до батьків. Хотів… Не має значення. Вибачте. Ось, сидів, дзвонив друзям. Або не беруть слухавку або роз’їхалися. – Чоловік винувато розвів руками.

— Заходьте ж. Так і будете Новий Рік на сходах зустрічати? Це ваша квартира. Це мені треба вибачатися. – Ольга помовчала. — Але зараз свято навряд чи вдасться зняти іншу швидко.

— Це сміття? Я сам викину. – Чоловік узяв у Ольги пакет і побіг униз. Ольга зайшла до квартири, зняла пальто, але двері не зачинила, залишила щілинку, щоб бачити сумку.

— Мамо, з ким ти розмовляла? – Павлик відірвався від телевізора. – Іди швидше, мультики!

Ольга кивнула і почала чекати господаря. “Ну ось. Знову неприємності. Коли ж цей рік скінчиться? Тепер замість відпочинку все свято шукатиму квартиру, переїжджатиму. І добре, якщо вдасться в цьому районі знайти, а то в садок доведеться знову на маршрутці їздити. Новорічне диво обійшло мене. А я сподівалася, що гіршого вже не буде».

Вона почула кроки і ширше відчинила двері. Чоловік нерішуче підійшов і став навпроти Ольги.

— Якось незручно. Впав на вашу голову, як сніг. Зіпсував вам свято, порушив плани. – Він тупцював перед дверима.

— Нічого не порушили, бо жодних планів немає. Проходьте. – Ольга відійшла убік.

— А ялинка? – Чоловік не рухався з місця.

— Якщо вона вам така дорога, вносите її теж. – Ользі було вже байдуже. Чоловік закинув сумку на плече, взяв ялинку і став затягувати її до передпокою.

На шум вийшов Павлик.

— Ой, ще одна ялинка. Жива?! – радісно застрибав він. – Супер! У нас тепер дві ялинки! – Але побачив чужого чоловіка і замовк.

— Привіт. Мене звати Діма. А тебе? – Чоловік простяг руку Павлику.

— Павлик. А ви хто? Ви до нас у гості? – Павлик вклав свою маленьку ручку в долоню Діми.

— Ага. Виходить, що так. – Діма винно глянув на Ольгу.

Він зрозумів її настрій і знову вибачився. — Я, мабуть, піду.

— Куди? Новий Рік за кілька годин. Завтра вирішуватимемо, що робити. Роздягайтесь, несіть вашу ялинку в кімнату, а мені треба… — Вона махнула рукою і пішла на кухню.

— Сувора. Мати? – Запитав Діма, зняв з плеча сумку і поставив на підлогу.

— Ага. Тільки вона не сувора, а гарна.

— А як її звати? – дуже тихо спитав Діма, нахиляючись до Павлика.

— Оля, — так само тихо відповів Павлик.

«Впав на мою голову. Тепер треба щось готувати. Воно мені потрібне? Яке діло мені до нього? Жодного. Прийдеться завтра переїжджати до мами». Ольга розморожувала курку, чистила картоплю і намагалася якось упорядкувати думки. Коли вона зайшла до кімнати, перед вікном стояла ще одна ялинка. На ній висіло кілька куль, знятих із штучної, кілька малюнків Павлика і два ангели, вирізані з паперу.

— Ну як? – Діма дивився на Ольгу, чекаючи на похвалу.

Павлик світився від щастя. Було видно, що йому сподобався гість, що вони порозумілися, і Ользі нічого не залишалося, як усміхнутися і похвалити обох за винахідливість.

Вони накрили стіл. Павлик плутався під ногами, не відходив від Діми ні на крок. По телевізору показували новорічне кіно “. У неосяжній сумці Діми знайшлася пляшка шампанського.

Павлика зморив сон тільки о першій годині ночі. Ольга зменшила звук телевізора, і вони з Дімою довго розмовляли, не зважаючи на звуки петард за вікном, вигукування та сміх.

— Ми завтра поїдемо до моєї мами, у неї поки що поживемо. Чи можна речі потім забрати, коли зніму нову квартиру? – Ольга все ж таки почала неприємну розмову.

— Ні. Нікуди вам не треба їхати. Ви ж заплатили за квартиру. Я завтра повернуся до батьків. Все. Досить про це. Я так вирішив. – Діма грюкнув по столу долонею.

Ольга так відвикла, що чоловік щось вирішує, що не подумала погоджуватися.

— Це ваша квартира, ви маєте право в ній жити більше за мене. А чому ви не поділили її із дружиною? – Ольга прибирала залишки салату у холодильник, а Діма відносив тарілки до раковини.

— Не знаю. Мабуть, сподівався на щось. А вона знайшла собі іншого. Так навіть краще. – Діма пішов у кімнату за фужерами.

Від шампанського думки плуталися, думати та щось вирішувати не хотілося. Ольга втомилася. Вона постелила Дімі на дивані, а сама пішла спати до Павлика.

Вранці Ольга не одразу згадала, чому спить тут. Павлика поряд не було, а в квартирі стояла страшна тиша. Вона схопилася, вибігла з кімнати, на ходу одягаючи халат. Годинник на стіні показував половину десятої.

— Павлику! – Закричала вона і кинулася на пошуки сина.

Ривком відчинили двері кухні і застигла на порозі. Діма з Павликом разом повернули до неї голови. На столі стояли три тарілки зі шматками торта, над трьома чашками піднімалися струмки пари.

— Мам, а ми на тебе чекаємо. Вмивайся і сідай снідати. Ми підемо на ковзанку. Правда? – Павлик подивився на Діму, чекаючи на підтвердження його слів.

— Щоправда, якщо мама не проти. Вибачте, я трохи погосподарював. – Він дивився на Ольгу, чекаючи на її реакцію.

Вранці все виглядає не так, як уночі. Навіть проблеми першого ранку нового року не здаються такими вже нерозв’язними. Ольга злякалася, не знайшовши сина поряд у ліжку. І яка мати не злякалася б? Чужий чоловік у домі. Що вона про нього знає? Лише те, що він розповів. А що з того правда, а що брехня? Під струменями води в душі тривога Ольги розчинялася, йшла. Не можна у всіх чоловіках бачити лицемірів та брехунів.

Вони пили чай із тортом. Павлик щебетав, не перестаючи. Ольга знала, що тепер, коли з’явився Діма, сина неможливо вмовити поїхати до бабусі, навіть просто в гості. Якщо їм доведеться жити якийсь час під одним дахом, треба постаратися налагодити стосунки. Вона зателефонувала мамі і сказала, що приїде завтра, що сьогодні в неї гості. Мама одразу почала питати, хто він, як ставиться до Павлика. Ольга відповіла, що це зовсім не те, про що вона подумала і попрощалася.

Коли здається, що все погано, що немає навіть проблиску надії попереду, а неприємності сиплються на голову одна за одною, несподівано у життя вривається людина, з появою якої все змінюється.

Діма не повернувся до батьків. За кілька місяців вони розписалися з Ольгою. Наступний Новий рік вони зустрічали вчотирьох. Ольга чекала на дитину, дівчинку.

P.S: «І все ж таки так хочеться вірити, що ще день-другий і все зміниться! Всі проблеми та неприємності стануть торішніми, у будинку запахне ялинковою хвоєю, мандаринами та шоколадом, а свіжий, радісний, новорічний настрій таки увірветься в моє життя і неодмінно змінить його на краще!»