Те, чого вона так боялася всі ці сім років, сталося. За ним закрилися двері. Зараз мали б обвалитися сходи, будинок, земля під нею. Вона має летіти в чорну бездну і почуватися нестерпно. Але вона не відчуває нічого, хіба здивування, що нічого не відбувається. Її світ не завалився, вона не щезла з лиця землі, її серце не пукло надвоє. Чи вона просто збайдужіла? Чи сама подія виявилася не такою значимою, як її страх? Чи вона вже давно була до неї готова? Якесь неймовірне полегшення
. Нарешті. Нарешті це сталося. кінець цим довгим ночам, нестерпним дням і ревнощам, підозрам, допитуванню, випитуванню, перевіркам телефонів, пошти, кишень, обнюхування речей, слідкування за ним. Нарешті.
Оля сіла в крісло і закрила очі. Її переживання скінчилися. Її кара, яка тривала всі ці сім років, завершена, вона може вийти на свободу і виспатися, посидіти за чашкою чаю без жодних помислів, дивитися в вікно і милуватися вишневою гілочкою і клаптиком неба, а не визирати його.
Олег був неймовірно красивий. Всі подруги їй заздрили, лиш мама співчувала:
– Олюсю, він занадто гарний для тебе. Дитино, я тебе знаю, ти добра і вірна, але знайди собі симпатичного хлопця і не будеш переживати ревнощами. Ти тільки подивися, як твоя найкраща подружка Зорянка на нього дивиться, як кіт на сметану.
Подібне вона говорила їй сотні разів. Ти не гарна, ти не красива, ти не розумна, ти звичайна, а він. Він був її сонцем, сенсом і мрією, її коханням і всесвітом. Вона дихала, сміялася і плакала заради нього і через нього.
Якогось дня вона це так ясно побачила – що без нього її нема. І так йому й сказала, що якщо він її кине, то вона просто не витримає і без нього її не буде. Чи його таке зізнання потішило, чи він не сприйняв його серйозно, чи не планував її кидати – вона вже не знає. За ці роки між ними провалля з брехні реальної чи надуманої нею, але брехні.
Він казав, що кохає і хоче одружитися. Так і сталося. Вони жили окремо від батьків в щасті і радості… Дітей поки заводити не планували, вирішили пожити для себе.
– Олюню, – повчала мама, – Хочеш його прив’язати, то народжуй якнайшвидше, тоді він тебе не кине. Це найкращий канат.
Але вона вірила Олегові. Тоді вірила. Та й одружені подруги переконували, що діти, то не така вже й розвага, весь світ крутиться навколо них.
Вже зараз вона розуміє, що Олег просто хотів аби вона крутилася навколо нього, поклонялася йому і приносила себе в його жертву.
Минуло не багато часу, як він почав пізно повертатися з роботи і пахнув чужими парфумами. Оля любила, але не була повністю недалекою. Вона боялася висловити в очі претензії, тому пішла до його матері і всі розповіла. Просила допомогти зберегти сім’ю, обманювала, що при надії. Олег після почав повертатися вчасно, але не надовго, бо розкусив Олин блеф. Вони обоє знали про свою неправду, але мовчали, вважаючи, що відкрито поговорити – це поставити крапку на шлюбі. Цього не хотів ніхто.
Коли почали телефонувати незнайомі жінки, почалися довгі відрядження, вже було запізно щось змінювати. Оля влаштовувала концерти, з’ясовувала стосунки, шпигувала, але все було марно, вона не могла повернути чоловіка.
Залишився єдиний канат – діти, але їх не було. В проміжках між ревнощами і примиренням, вона відвідувала ворожок, лікарів, лікарів і ворожок. Ні реальні, ні магічні сили не давали їй дітей і не вертали чоловіка.
Якось вона зустрілася з Зорянкою. Та її не впізнала.
– Нездужаєш? Виглядаєш не дуже, – не щадила подруга.
Коли вислухала її, то сказала:
– І заради чого це все?
Просто отак спитала, а вона не могла знайти відповідь для чого? Щоб зберегти сім’ю, але ж її нема. Щоб бути одруженою, але у неї нема чоловіка. Щоб бути мамою, але вона не має дітей. Щоб бути щасливою, але вона забула, що це таке. То, може, почати жити, бодай, без цього переживання?
Автор: Ксеня Ропота.
Фото автора Диана Дунаева: Pexels
