fbpx
Історії з життя
Онучка зіпсувала мені машинку: кине одну річ і крутить годину! Прийшлося мені спідниці прати, то я ні в одну влізти не можу

Накрутила мені якісь режими, а сама сміється, що то я після свят та не можу влізти.

Отак з баби хочуть дурну зробити! Ніби я не бачу. Що вона там якісь режими крутила, а я тепер не маю, що одягти!

Це було перед Йорданом точно, бо, думаю поперу собі святочні речі речі аби вже опісля воду не каламутити та не грішити. Бо тиждень після Йордану нічого не можна прати! Нічого!

Ця вода належить до святої, тому лише пити і їсти варити та худобі давати.

Але живуть в мене мої з міста. Не бійся, прикопотили звідти швидко, як почали світло відключати, але тут мені свої порядки роблять.

Як вже включиться те світло, то до ночі світять, до пізненької ночі! А я спати не можу, коли мені отак світло в очі б’є, я зі сну виб’юся, то вже до ранку кукаю.

– Та бійтеся бога, як отак до ночі світити? Ви, що там таке робите аби отак висвічувати?

Ви хочете аби вам попід вікна ходили та заглядали? Люди є всякі і на світло не лише метелик летить!

А вони лиш сміються! Що баба їм світла шкодує. Та я їм не шкодую світла – хай собі світять, але треба знати ще й, коли світити.

А то чисто тобі маяк серед мороку. А зараз люди пішли різні, й сусіда не знаєш чим пахне!

А ще вода! Як вже вони того мотора мучать – то най бог боронить! І робе, і робе, і робе!

– Та вимені всю кирницю отак виталяпаєте! Та майте трохи якогось розуміння – ви ні з шахти не вийшли, ні з поля не прийшли –що ви там стільки вимиваєте? Та пересувалися з хати в хату і вже треба годинами воду тягнути?

Знову беруть мене на сміх, що вода натече.

Так як би я не знаю, що мені криниця пересихає влітку, як силна посуха. Тоді б вони мені приїхали та води від сусіда наносилися, ото б вже я на те подивилася!

А ще так палять в хаті, що мені вже аж голова болить від такої жари.

– Та вам не літо! Та трохи вберися в светра та в добрі колготки одне з другим, а не з босими ногами. Від такої спеки й голова болітиме!

І знову кажуть, що я їм жалію дров. Та чого ж жалію – не жалію, бо вони самі купили та нарубали, але ж як то так? То треба все спалити до копійки, а я чим буду палити? Треба все мати запас!

А тепер вже мені добралися до техніки! То все онучка премудра:

– Бабо, а чого ви не перете на цьому режимі, у вас же синтетичний одяг, а ви його на «бавовна» перете? Я вам отут накручу.

І накрутила мені, що я ні одну спідницю застібнути неможу! Ні одну!

– Ба, то свята, менше треба було на кутю наминати.

Ви послухайте, що робиться! Та я все життя маю один розмір! Та мені 65, а я ще можу одягти з молодості кофти такі маю файнезні.

Але вже на них нема моди, того й не одягаю, але я можу! Та я їм обом дам фори, бо я ще всю господарку перейду, як вони сплять, а потім ходять одна поза другу – то її спина заболіла, то шию заспала, то її нічого не цікавить, бо вона лінується. А у мене рух, бо то життя і здоров’я!

І на мене казати, що я багато їла святкового. А як не їсти, як воно носом крутить одне з другим, що не хоче три рази в день голубці їсти чи салат їм на майонезі. Ах курча ваша ляга, я сама з’їм, а ви бурачки наминайте!

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page