fbpx

Ось дивіться, скільки всього їй привіз, а вона й не подивилася на гостинці. Чоловік почав виймати з великої сумки різні речі й викладати на стілець. Чого там тільки не було! Сукні, черевики, шалики… Всі речі гарні, дорогі. Викладав і розповідав, де купив, за скільки. — Так що ви від нас хочете? — не витримала я

Якщо життя йде полосами, то зупинись на білій і йди вздовж….

Було це пізньої осені. Холодно, волого від частих дощів. Якось наприкінці робочого дня ми, працівники РАГСу, зі спеціалістом Ніною Дмитрівною, раді, що немає відвідувачів, оформляли документи. Аж тут заходить чоловік років сорока, високий, симпатичний, але неголений, у неохайному, хоч і недешевому одязі, заляпаних багном черевиках. Зайшов, важко опустився на стілець і завмер. Питаємо, що його привело до державної установи.

— Хочу, щоб до мене повернулась дружина. Ми розійшлися два роки тому. Але я її все одно люблю й хочу жити з нею. Їздив на заробітки за кордон, гадав, знайду собі іншу. Та не забув, кращої і в столиці не знайшов. Ось дивіться, скільки всього їй привіз, а вона й не подивилася на гостинці.

Він почав виймати з великої сумки різні речі й викладати на стілець. Чого там тільки не було! Сукні, черевики, шалики… Всі речі гарні, дорогі. Викладав і розповідав, де купив, за скільки.

— Так що ви від нас хочете? — не витримала я.

— Викличте її, і ми знову розпишемось!

— Як це — викличте? Ми не можемо когось викликати. Згідно із законом, шлюб діло добровільне, ніхто не може примусити когось виходити заміж чи женитись. Самі з’ясовуйте стосунки.

А він наче й не чує: любовно перебирає речі, заглиблений у себе.

Роботи у нас багато, потрібно закінчити оформлення документів, за якими завтра прийдуть відвідувачі, а ми ніяк не можемо спровадити дивного чоловіка. Нарешті я сказала:

— Те, що ви й досі любите дружину, привезли їй гостинці, добре. Але якби ще й себе прибрали: поголилися, підстриглись, одяг почистили, може, вона і погодилася б зійтися!

Чоловік здивовано подивився на мене, потім на себе, довго мовчав і мовив:

— Так ви думаєте, що коли я приберусь, то прийме?

Щоб відчепитись од нього, відповіла:

— Гадаю, прийме. Куди подінеться!

Чоловік швидко поскладав речі в сумку й чкурнув із РАГСу. Це було настільки кумедно, що ми довго сміялися.

І що цікаво: вони таки зійшлися…

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Автор – Любов МАТВІЄНКО, Миколаївська область.

За матеріалами – Українське слово,

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page