“Нарешті до нас повернулося нормальне сімейне життя”, думала я. Минулого тижня батьки чоловіка з’їхали, тож можна було з полегшенням зітхнути.
Напередодні ввечері ми виснажені прийшли додому і відразу вирушили спати. А вранці я прокинулася і вирішила сьорбнути кави, але не змогла знайти кавоварку.
Все обшукала, але вона наче під землю провалилася. І мультиварки ніде не було! Довелося починати новий тиждень із запареної розчинної кави.
Незабаром прокинувся чоловік. Він теж помітив зникнення своєї дрібної техніки і одразу здогадався, в чому річ. Подзвонив матері, а після розмови сказав:
— Поїдемо в суботу та купимо нові прилади.
– А зі старими що? – поцікавилася я.
– Викинула.
Я не повірила у це. Свекруха скоріше продала б техніку або віддала комусь, але не викинула. Однак хто знає, що в неї в голові? Може, нелюбов до мене настільки запорошила їй голову, що вона вирішила закопати в лісі мої речі? Адже її син обрав дружину, а не матір.
Але я не засмутилася. Завдяки свекрусі ми оновили техніку та купили сучасні моделі з безліччю функцій. Залишається тільки подякувати їй, адже інакше ми пошкодували б на це грошей.
А взагалі це все була передісторія, а зараз ближча до суті. Вчора ввечері свекри знову приїжджали до нас, щоб забрати якісь свої речі. Двері відчинили власним ключем і безцеремонно зайшли, як до себе додому.
Привітався лише свекор, а Галина Павлівна кудись відлучилася і за кілька хвилин мовчки повернулася з пакетами в руках. Усередині була і кавоварка, і мультиварка. Виходить, вона ці прилади просто забрала тоді. Залишила усе і пішла так слова і не промовивши.
Не розумію, навіщо так поводитися? І навіщо було брати те що тобі не належить, а потім ось так без слова повертати? Тепер у нас всього по два і що з цим робити — не знаю.
Мені не шкода, ми б і самі віддали, якби хоч би хтось запитав, але не запитували ж. Та ще й схоже не сподобалось їм, що чоловік узагалі запитав де все ділось, адже після того з нами й не розмовляють.
Ось і отримала я подяку за те, що впустила свекрів у свій дім на час ремонту у їхньому. Казали мені цього не робити, але я нікого і слухати не хотіла. Ну як же це не прихистити родину у час нужди? Не будуть же вони жити серед пилу будівельного?
А вийшло на те, що краще б жили вони деінде, бо з першого ж дня свекруха почала щось неймовірне. Ніби не вона до мене приїхала, а я їй мов сніг улітку прилетіла. А ось тобі і феєричне завершення історії. Ще й винна залишилась.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
