fbpx
Дозвілля
Осоружне прізвище: що очікувало наречену на весільному рушнику?

Двадцятип’ятирічна Ганна була білявою, стрункою, ледь розповнілою дівчиною з гострим поглядом, свіжим, як ранковий вітер, рожевим обличчям, на якому ні зморщечки, ні цяточки — чисте, добре, усміхнене. І такі ж очі— великі карі очі з бездонною поволокою, з тінями по куточках, і з білими, аж синюватими білками. І від усієї неї — молодої, тугої, як яблуко, й пишної — віяло спокоєм, добротою, щастям. Тішилася самотнього дядька Миколи: «Дивлюся на тебе, сусідко, — і поглядом на твоїй поставі відпочиваю, забуваю про свій вже давно немолодий вік».

Вона вже звикла до подібних просторікувань і значно молодших співрозмовників, від яких відразу наставало задоволення собою, життям попереду, а це значить, усе на світі можна виправити,переінакшити, бо ж ти — володар своїх вчинків та можливостей.

Ось тільки щоразу псувався настрій, коли мова йшла про її прізвище. Цього разу про нього недоречно нагадав новий завідувач відділу кадрів технікуму, де Ганна викладала хімію. Запитав про те, на якому складі у ньому ставити наголос. Якщо на першому, то слід казати: ЛИса, а на другому складі — то буде ЛисА .Від тієї неприємної згадки пухкенькі губи дівчини по–зрадницьки затремтіли, на очах забриніли сльози. З осудом подумалося про осоружне прізвище. А на її докір ще й мовив: «Ти, дочко, особливо не переймайся, бо із заміжжям взагалі зміниш прізвище на інше». І ось той час настав. Одного дня вона стояла на зупинці в очікуванні своєї маршрутки. Поруч зупинився довготелесий юнак, втупивши в неї погляд.

— Скажіть, будь ласка, — звернувся до неї.

— Скажу, — ласкаво промовила Ганна, схиливши набік голову.

— Як проїхати до Експоцентру? — спитав юнак, мружачи очі від від її краси.

— А я саме туди їду. Так і познайомилися.

Читайте також: Надіїна любов з одруженим чоловіком була короткою і тpaгічною. Дізнавшись, що Надія вагiтна, Павло Іванович не вмовляв її «щось придумати»

Відтепер з радістю чекала ранку нового дня і з насолодою думала про те, що сьогодні вони обов’язково побачать одне одного. Зустрічаючись з Ігорем, кожного разу червоніла, дивилася на нього насторожено, і тоді юнакові здавалося, що ось–ось має щось трапитися — завітне і незвичайне. Та все ж здивувався, коли Ганна запитала про його прізвище. Він зняв шапку, провів рукою по ще не дуже солідних залисинах і жартома мовив: «Кучерявий». Від почутої відповіді хотілося сміятися невідомо кому і чому: людям, що пливли тротуарами, рятуючись від ожеледиці, вітру, який рвучко жбурляв в розпашіле від хвилювання обличчя великими сніжинками, і вони танули, не долітаючи до землі, сонцю,що стояло, не рухаючись, немов пильно придивлялось до щасливої дівчини. Тоді ж вирішила для себе: «Ну от добре. Нарешті я позбавлюся свого прізвища. Ігор Кучерявий був моїм і лише моїм».

Вже наступного дня почала вибудовувати мрію про спільне щастя. Шлюб вирішили зареєструвати 22 грудня — День Ганни, який називають в народі «родинами сонця». Бо саме на цей день припадає зимове сонцестояння, після чого сонце повертає на літо, а зима на мороз. Відтак казали: «Прийшли Ганки — сідай в санки». В цей день спостерігали за погодою. Сонце ясне, променисте — Новоріччя буде морозяним; ховається за хмарами, на деревах висне іній — під Новий рік буде хмарно з відлигою.

Тихий і безвітряний день — на врожай городини. Однак на примхи природи наречена не звертала уваги. Натомість швидше губами, аніж вголос, проказала: «Прощай, Лиса, доброго дня тобі, Кучерява!» Перш, ніж стати та підняти келих шампанського за народження нової здорової сім’ї, закохана пара віддала свої паспорти. Кинувши випадковий погляд на першу сторінку паспорту Ігоря дівчина враз зблідла і похитнулася на місці від несподіванки. Прийшовши до тями, з відчаєм зробила крок до столу, на якому лежав паспорт з його прізвищем: «Лисий»

Автор – Анатолій Саржевський

За матеріалами  – «Ранкове місто»

Опубліковано 26 січня 2019 року