fbpx
Без категорії
Останнім часом навіть терплячого Івана поїздки дружини стали дратувати. Бо всі домашні справи тепер висіли на ньому. Дітей в школу зібрати, ввечері уроки повчити, приготувати поїсти. Якось пожалівся Миколі, що Оленка геть від сім’ї відбилася через свою подругу. Раптове прозріння все поставило на свої місця

Запізніле прозріння.

Іванко упадав за Оленкою ще зі школи. Хоча «упадав» – це голосно сказано. Хлопець був дуже сором’язливий. Тож спочатку він милувався Оленкою здалеку, коли осмілів – здоровкатися став. Дівчина була бойовіша. Помітила, що подобається, і, коли якось у клубі оголосили білий танець, попрямувала просто до Івана. Він той «медляк» майже не запам’ятав, бо був у півсвідомому стані від хвилювання.

За матеріалами – Вісник.К.

Щоправда, після того танцю так нічого і не змінилося. Іван червонів, бліднув і губив усі слова, варто було Оленці на нього поглянути. А потім і саме життя їх трішки розвело: вона залишилася закінчувати школу, він поступив в інститут.

Доля приготувала їм несподівану зустріч через шість років. Іван встиг вже закінчити інститут і влаштуватися на роботу. Потоваришував там з Миколою, з яким знайшлося купа спільних захоплень. Якось верталися разом з роботи, і Микола запропонував зайти на хвильку до нього: хотів похвалитися новою комп’ютерною грою. Іван ледве переступив поріг кімнати, як погляд відразу впав на сімейний портрет на стіні. Від несподіванки аж остовпів: біля батьків поруч із його товаришем стояла… Оленка. І хоч була тоді ще дитиною – відразу впізнав.

– Це твоя сестра? – тицьнув пальцем у фото.

– Ну так, молодша. А ти що, знаєш мою малу? Ану почекай. Альо-о-оно! – раптово заволав Микола кудись углиб квартири.

– Що? – у куценькій чи то нічній сорочці, чи то пeньюарі на порозі кімнати з’явилася Олена. Зиркнула на Івана, посміхнулася, кокетливо помахала ручкою: «Привіт!»

– Привіт! Ви мене не пам’ятаєте? Ми в одній школі вчилися, – вичавив із себе, намагаючись дивитися прямо у вічі дівчини. Але сорочка у неї була з таким виpізом, що Іванові очі зраницьки сповзали і вище піднятися вже не могли. Він аж зіпрів від соpому.

– От тепер згадала, – захихотіла задоволена собою Олена, – ну добре, хлопчики, піду чаю вам зроблю.

***

Відтоді вони стали спілкуватися постійно. Спочатку як друзі. Олена навіть кілька разів плакалася у Івана на плечі, називаючи всіх чоловіків «кoзлaми». Він заспокоював, повністю погоджуючись з нею. Вже знав, що дівчині реально не щастить на нормальних кавалерів. Дивувався: незважаючи на всю показну ефектність і модельний вигляд, Олена мала добру душу. Принаймні, він у це щиро вірив. І після чергового короткого роману, коли дівчина вкотре переконалася, що у ній цінують лише її зовнішність і більше нічого, вона іншими очима подивилася на Івана: «А чому б і не він?»

Отак, тихою сапою, сам не розуміючи як, завоював хлопець своє перше кохання. Вони одружилися, один за одним народилося у них дві донечки. Іван не міг натішитися Оленою: за дітьми дивиться, хазяйка, готує смачно. І з роботи зустрічає не у якомусь засмальцьованому халаті чи розтягнутих на колінах рейтузах – а у його улюбленому «пeньюарі». Казка, а не дружина!

***

Йшли роки, діти росли. Вже в школу ходили, як Олена заявила, що їй набридло сидіти вдома – і вона буде шукати роботу. Дуже швидко і знайшла: влаштувалася продавчинею у магазин одягу. Судячи з того, як у неї горіли очі, коли говорила про роботу – їй подобалося. Стала хвалитися, що з її приходом у магазин продажі чоловічих костюмів зросли мало не в два рази! Власники їй навіть премію виписали!

– Ну хто б сумнівався, – хмикнув Микола, коли почув про успіхи своєї сестри. – З талантами моєї Альонки задуpювати мужикам голови було б дивно, якби вона не заробила премію.

– От бoвдуp ти, Колько! – відразу зреагувала Олена і тут таки повернулася до чоловіка:

– Йванку, я тобі не казала, що ми з Ольгою їдемо на вихідні у Київ? Ні? Ой, ну то тепер кажу. Ти ж не проти? Тільки дівчатам не проговорись, а то почнуть янчати, що теж хочуть.

***

Ольга – це була нова подруга Олени. Вона з нею пoзнайoмилася, як тільки влаштувалася на роботу. Дівчата, з розповідей дружини, дуже швидко потоваришували. Постійно зідзвонювалися, ходили на каву, а останнім часом ще й полюбили собі різноманітні екскурсії влаштовувати: то в Кам’янець-Подільський вони поїдуть на кілька днів, то в Канів, то в Карпати на тиждень. Іван навіть посміювався з того. Казав, що з такими темпами вони скоро кожен куточок України «помітять».

Але останнім часом навіть терплячого Івана ці поїздки стали дратувати. Бо всі домашні справи тепер висіли на ньому. Дітей в школу зібрати, ввечері уроки повчити, приготувати поїсти. Олена постійно часу не мала. Приїжджала з тих екскурсій втомлена, відсипалася… Якось пожалівся Миколі, що Оленка геть від сім’ї відбилася через свою подругу. Той, уважно дивлячись просто у вічі, спитав:

– А ти ту подругу бачив?

Іван хотів було щось відповісти, та так і застиг з відкритим ротом. Раптове прозріння все поставило на свої місця. Так, подруги Ольги він і справді ніколи не бачив, бо ж, очевидно, що її ніколи і не було. Був кoхaнець Олег, була його зpaдлива хитромудра дружина та він, повний дуpень…

Автор – Юлія САВІНА.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook