Мої стосунки з невісткою настільки складні, що можна написати цілу книгу. Після появи першого онука я думала, що все зміниться, рвалася до малюка, але невістка мене навіть не підпускала до нього. А зараз, коли їй потрібні вільні руки, вона хоче аби саме я була з малим, та тільки я вже няньчитися не хочу.

Справа в тому, що невістка нещодавно народила другого малюка, тож із двома не справляється. Її мама живе далеко, допомоги від неї не дочекаєшся. Саме тому невістка і згадала про мене. Але я вже своє відплакала, до онука не рвуся — мені й фотографій вистачає. Я перестала нав’язуватись і намагатися бути потрібною.

До невістки я спочатку ставилася добре. Я була рада, що мій син вирішив одружитися та створити сім’ю. Я намагалася порозумітися з нею, щоб у майбутньому наші відносини вийшли на новий рівень.

Проте невістка тримала дистанцію. А після появи онука з нею взагалі спілкуватись стало не можливо. Вона вважала, що я все роблю неправильно. Деколи її слова доходили до абсурду. Вона регулярно обурювалася, що я неправильно його тримаю, годую, не так із ним розмовляю. А потім взагалі заявила, що онук мене боїться, хоч дитина у мене на руках навіть ніколи не плакала.

Останньою краплею стало те, що одного разу коли я заскочила до них перед роботою і принесла котлеток свіженьких невістка мені малого на руки не дала, хоч було видно, що їй потрібна допомога, адже вона ще не вмита була і не розчесана:

— Ви щойно з вулиці зайшли. Руки вимити мало. Он душ, вдягнете отой халат і тоді малого беріть. Мало, що ви занести на одязі можете.

Тоді я розвернулась і пішла геть. Наплакалася. А потім у мене в середині, щось ніби як перегоріло. Я прийняла ситуацію і замкнула в душі любов до онука на тисячі замків. Забула. Я все-таки теж людина, і терпіти такого ставлення не стала. Я перестала дзвонити невістці, кликати їх у гості і хоч якось підтримувати спілкування. Так, це все далося мені нелегко, але з роками я звикла і хоч це не просто, але мені нині легше.

А кілька місяців тому невістка стала мамою вдруге. Мене навіть на виписку не запросили. Про появу ще одного онука я дізналась випадково, коли мене вітала кума, яка побачила фото в одній із соцмереж.

Минуло три тижні і раптом, несвідомо невістка сама мене набрала і запросила в гості. Я не стала виявляти гордість, накупила подарунків і пішла до онуків.

У домі був накритий стіл і невістка просто метеликом навколо мене пурхала. Я не могла нічого зрозуміти толком, аж поки за столом вона не завела розмову про те, що я зовсім не приходжу до них і не цікавлюся онуками. Вона підняла тост і заявила, що треба забути минуле і зміцнити сімейні стосунки.

Мені було особливо смішно, коли вона сказала, що старший онук дуже за мною сумує. Ага, прямо сниться йому чужа тітка? Коли я прийшла він за маму заховався а та його до мене підводила, аби він привітався, проте малий утік від незнайомки.

Через кілька днів після цієї зустрічі невістка почала надзвонювати мені і пропонувати прийти на гостину. Мовляв, вона з меншим вийти погуляти хоче. а старший занедужав і їй нема з ким його залишити:

— Мамо, – звернулась так до мене вона вперше, – Виручайте, бо одному треба одне, а іншому гнеть інше. ну не можу ж я чекати ночі, коли ваш син з роботи прийде, аби вийти на двір з дитино?

Я відмовилася і сказала, що не надто добре почуваюся. Я ж розуміла, що все це примирення було лише для того, щоб я стала безкоштовною нянькою для старшого онука мого.

Але я проти її ігор. Якщо вона спочатку налаштувала проти мене дитину, налагоджувати стосунки з нею і бути зручною я не збираюся. Навіщо обнадіюватись? Який у цьому сенс? Я ж розумію, що як тільки вона перестане потребувати моєї допомоги, одразу викреслить мене з життя.

Мені й одній зараз добре. Я більше не хочу переживати того, що пережила. Однак невістка не збирається здаватися і постійно тримає в облозі мене своїми дзвінками. Сподіваюся, вона скоро зрозуміє, що це марно.

13,02,2023

Головна картинка ілюстративна.