Але цьому передували двадцять років навчання. Двадцять років пройшло аби чоловік на мої крики «всьо пропало», так відреагував.
А діло було справді серйозне, бо мене відмовилася фарбувати моя перукарка. Вона побачила моє волосся і заохкала і заахкала:
– Хто вам таке наробив? Та я за таке навіть братися не буду! Та тут треба й змивку робити, а далі висвітлювати, далі тонувати і не факт, що з того щось вийде!
Мені язик не повернувся сказати, що то я звичайним тоніком з масмаркету таке собі зробила і тримався він набагато довше, ніж те її новомодне тонування, яке мені обійшлося в міні інфаркт, але змилося за два тижні.
І ось після такої консультації приходжу я до чоловіка і питаю:
– Коля, ти колись бачив в житті ондатру?
– Ондатру? Бачив. А що?
– А облізлу ондатру бачив?
– Облізлу не бачив, – впевнено каже чоловік.
– А ти придивися, – кажу я йому.
– Іринко, ти в мене красуня, – впевнено каже він, – а всім, хто так не думає, то хай себе з хвіст вкусять.
– Вона сказала, що не буде мене фарбувати і ніхто і місті не буде і я буду отак ходити все життя поки не піду на той світ.., – голосила я.
– Є про що переживати, ти мені подобаєшся і тобі дуже гарно. А на ті гроші купи собі солоденького.
– На п’ять тисяч я можу луснути.
– На п’ять тисяч?, – бачу, що вже чоловікові треба заспокоїтися, – як можна давати такі гроші за якесь фарбування. Йди купи фарбу в магазині і я тебе задурно пофарбую.
– Але ти казав, що мені личить.
– Так, личить, але як ти сумніваєшся, то я тебе пофарбую. То ж скільки всього для машини можна купити. Святі угодники! Іринко, ти маєш змінити свою самооцінку аби ніхто не міг твоєї довірливістю скористатися! Ти прекрасна – так собі й говори.
Звичайно, що я пофарбуюся у салоні, просто треба грошей назбирати, то ж пів моєї зарплати. Але все одно приємно, що мій чоловік любить мене таку, як я є. І запам’ятайте – не треба на собі економити, як я, щоб потім не бідкатися.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
