Тітку Марію в селі всі дуже люблять і шкодують. Вона все життя прожила тут – від народження до похилого віку, її доля для односельчан – відкрита книга, і все ж вони не можуть розібратися в психології її дітей: чому вони такими виросли при доброму вихованні матері? У неї троє дорослих дітей – дві доньки і молодший син, а вони всі один одного не люблять, м’яко кажучи, тому і до матері особливо не їздять: щоб не зіткнутися один з одним, або її саму в усьому звинувачують.
Молода Марія вийшла заміж за свого однокласника Костю ще на самому початку 80-х років того століття. Це весілля пам’ятають всі старожили. Ще б пак – тато Кості був не останньою людиною в цьому селі, та ще й працював в міськвиконкомі! До дому нареченої під’їхала тоді чорна «Волга» зі стрічками і лялькою, гуляння в їдальні. Батько Костика організував молодим після весілля квартиру в місті, але Марія до сліз не хотіла їхати! Всі тоді ще дивувалися – вся молодь в місто тікає, а вона не хоче!
– Костю, я вивчилася на фельдшера, щоб допомагати своїм людям, а не якимось міським незнайомцям! – говорила Марія чоловікові. Але всі прекрасно знали: Маруся глибоко прив’язана душею до своєї матері, яка сильно нездужала тоді. Покинути її ніяк не можна було.
Ну якщо вже так вийшло, то батьки Костика зробили широкий жест, виїхали з селища і залишили йому будинок. Старший брат Костика давно виїхав за кордон і навіть не хотів повертатися в рідні краї і на спадщину не претендував. Так ось у Марусі з Костею з’явився свій розкішний будинок. Посипалися дітки: Оленка, Світланка і Владик, кожна дитина появлялася на світ через два роки. Марія дарувала б і ще спадкоємців , але Костя віддалявся від сім’ї – всі бачили, що його машина все рідше з’являлася біля дому. Марія намагалася цього не помічати, та й чи могла? Діти, господарство, робота і ще мама хвора, до якої вона щодня бігала. Зять тещу не любив, от і доводилося розриватися.
Костя не йшов з дому до своєї нової коханої з однієї причини – ще були живі його батьки, які не схвалили б його рішення. На початку 90-х років життя в країні суттєво помінялося, батько Костика хоча б на пенсію вийшов, але такі зміни суттєво підірвала йому здоров’я. Коли в середині 90-х один за одним пішли на небеса його батьки, він залишив будинок на Марію з дітьми і поїхав Костикова машина, а за нею біжить дев’ятирічний Владик і лементує плачучи:
– Таточку, ну не їдь, ну не покидай нас! Ну будь ласка!
Костя зупинився, щось сказав синові, обняв його і все ж поїхав. Владик довго сидів на узбіччі дороги і плакав. Навколо хлопчика зібралися всі, хто це бачив, і мама прибігла його заспокоювати, але все без толку. Тільки лише старші сестри до нього не підійшли – вони з осудом дивилися на свого брата і прозвали його потім «татковим синочком».
– Давай, біжи, пиши листа своєму таткові, скаржся на нас! – казали йому сестри в момент сварки. Дівчата нещзлюбили свого батька за те, що покинув родину і зганяли злість на молодшому братові. Владик перетворився на вовченя – злий, нервовий, абсолютно скотився в навчанні, навіть мама ніяк не могла на нього вплинути.
Дівчата росли і теж почали лаятися між собою. Світлану дратувало те, що їй завжди доводилося доношувати одяг з Оленки, а старшій сестрі купували все нове. Нужда 90-х, всі ж знають, Костя хоч і платив гроші, але мізерні – сам уже був не той хлопчик-мажор, син татуся з виконкому, навіть машину продав, щоб зводити кінці з кінцями в новій сім’ї. А ще Марія забрала свою хвору матір до себе в великий будинок, вона була вже на візку, але незабаром її не стало.
Дівчата почали сваритися за будь-яку нову річ, яку мама могла купити одній з них, коли вони підросли до одного розміру. Поділ одягу вплинув і на інші сфери життя: Оленка, на правах старшої сестри, вирішила контролювати поведінку шістнадцятирічної Світлани, і відганяла від неї всіх – неугодних подруг і закоханих хлопців. Світлана скипала від такої несправедливості. Троє рідних людей так і жили на дух не переварюючи одне одного, чим дуже тривожили матір.
Коли Світлані ще не було і 18-ти років, вона вкотре посварилася з сестрою, причому дуже серйозно. Половина села бачила, як дівчата товклися – ось ця була вистава! Коли все стихло, Світлана взяла частину грошей, які були заховані в скриньці після продажу будинку бабусі, і залишила записку: «Мамо, вибач, взяла свою чверть грошей. Їду не від тебе, а від Олени і Владика – татового синочка. Їду кудись влаштовуватися і вчитися. Дам знати потім, але тільки тобі, а не цим двом!».
У слід за Світланою поїхав і Владик. Відтоді як поїхала Світлана, брат і сестра оголосили один одному бойкот. Олена не могла його пробачити за регіт і ставки під час суперечки з с естрою і за те, що він пише листи татові, а Владик її ігнорував за уїдливість. Владик поїхав до свого дядька – брата батька. Олена залишилася одна з матір’ю, але її шкідливий характер відбивався навіть на найріднішій. До 25 років за нею навіть ніхто особливо не упадав, але при появі інтернету Олена примудрилася познайомитися з якимось чоловіком і поїхала до нього.
Доля у кожної дитини склалася по-різному: Владик холостяк досі, все життя в роботі. Олена не вийшла заміж за свого інтернетівського нареченого, але подарувала йому дитину і живе з сином в гуртожитку. Світлана відучилася на бухгалтера, вийшла заміж за свого боса, до якого вона влаштувалася на роботу і подарувала чоловікові двох хлопчиків. Минуло багато років, але брат і сестри ніяк не можуть пробачити один одного за дитинство і юність. Дівчата раніше приїжджали до матері – онуків показати, але тільки так, щоб не зустрінеться один з одним. Владик не приїжджав взагалі, відкуповується грошима – шле мамі на карту. Ну хоч відеозв’язок є для спілкування.
І все ж, мрія тітки Маші – це зібрати всіх рідних за столом, тим більше наближається її ювілей. Але навряд чи таке трапиться: син як завжди надішле мамі грошей і квіти кур’єром, Світлана подзвонить з двома онуками, привітає її та запитає – може мама потребує грошей, прислати їй що-небудь? Тітка Марія, звісно ж відмовиться – у неї є все, крім уваги. А потім подзвонить Оленка, почне скаржитися на долю і безгрошів’я, і, звісно ж, тітка Маша пошле старшій доньці ті гроші, які надіслав їй син, ось і весь ювілей.
Марія часто розповідає своїм односельцям, які її дуже люблять і жаліють:
– От не знаю, як вони будуть ділити дім, коли мене не стане ?! І взагалі, чи приїдуть вони зі мною попрощатися всі разом, чи окремо потім принесуть віночок? Ви вже з ними будьте ласкавішими, дорогі мої односельці, може у вас вийде тоді їх помирити, якщо вони разом приїдуть. Я вже нічого не зможу зробити, як і не могла всі ці роки.
Фото ілюстративне.
