Ти подивись на неї, — шепотілися бабусі у дворі. — На вигляд пристойна жінка! А насправді? Кожен божий день з її квартири доноситься лемент і репетолить вона на на дитину!
— Я не бачила її з дитиною, — відразу зацікавилася баба Ніна з першого під’їзду.
— Ось ось! Ніхто не бачив! — старенька трясла пальцем перед обличчями подруг. — Але ж на когось вона таки гарчить…
Христина тільки головою похитала і пройшла повз пліткарок, навіть не привітавшись. І відразу отримала гнівні погляди в спину, разом із тихими прокльонами.
От нічого робити бабусям, окрім того, як сусідів брудом поливати. Адже нічогісінько про неї не знають, а вже розпускають плітки.
— Гаразд, забудемо. Потрібно приготувати вечерю, випрати речі і трохи прибрати. Знайти б на все це сили…
Як тільки жінка взялася чистити картоплю, пролунав вимогливий дзвінок у двері. Христина нікого не чекала, тому й відкривати не поспішала. Однак неочікувані гості не йшли. Пронизлива трель дзвінка добряче діяла на нерви.
— Як не відкривають, значить, не хочуть, — бурчала вона, витираючи руки. — Чи може просто немає нікого вдома! Чого ж надзвонювати?
Двері все ж таки довелося відкрити. На порозі стояв суворий чоловік у формі, явно розсерджений ігноруванням своєї персони. — Пані Борисенко? Що ж ви не відкриваєте, змушуєте співробітника поліції чекати? У мене, між іншим, ще виклики є.
«Ось і йдіть на свої інші виклики»
Подумала Христина, але вголос це, зрозуміло, що не вимовила. Тільки посміхнулася і руками розвела, мовляв, зайнята була.
— А в чому справа? Я нікого не викликала.
— Ваші сусіди викликали, — втомлено промовив чоловік. — Скаржаться, що ви погано поводитеся з дитиною.
— З якою дитиною? — здивовано закліпала очима Христина. — У мене немає дітей.
— Нічого не знаю. Скарга є — будемо розбиратися. За заявою сусідів з вашої квартири постійно чути: «Жери що дають», «обійдешся без вулиці», «дістав вже своїм криком». Було таке?
— Було, — спокійно погодилася жінка. Поліцейський задоволено блиснув очима і всім своїм виглядом показував, що жадає продовження. — Тільки я не розумію, який стосунок це має до неіснуючої дитини?
— Пряме, — вперто гнув свою лінію співробітник правоохоронних органів. План з відпрацювання скарг населення потрібно виконати будь-якою ціною. — На кого ще ви сварити можете?
— Ходімо, покажу, — жінка закотила очі. Її «улюблені» сусіди перевершили самих себе. Як можна говорити, що в квартирі дитина, якщо вона жодного разу за ті два місяці, що вона живе в цій квартирі, не заплакала?
Як тільки Христина зайшла в спальню, до неї кинувся здоровенний сірий кіт, який відразу почав тертися об ноги господарки, не даючи їй ступити й кроку.
— Марику, трясця твоїй матері! — підняла на руки вихованця жінка. — Я тебе півгодини тому погодувала! — І, звертаючись до поліцейського, додала: — Ось на нього і сварю. Ось це ось чудовисько дісталося мені у спадок від бабусі і мене як господиню, він абсолютно не сприймає.
— Тааак, — протягнув здивований чоловік, з побоюванням розглядав тварину, помилково іменовану котом.
— Такого я точно не очікував. А дітей у вас точно немає?
— Точно ні. Можу всю квартиру показати.
— Та не треба, я вам вірю, — натягнуто посміхнувся поліцейський, розглядаючи гострі, як бритва кігті. — Єдине питання — чому Марик?
— Маркіз він по паспорту. Але як на мене, такого важливого імені він не заслуговує.
— Зрозуміло-зрозуміло, — щось записуючи, відгукнувся чоловік. — Ну, я піду. Дозвольте дати вам одну пораду? — Христина зацікавлено кивнула. — Спробуйте потоваришувати з сусідами. Бо я ваш двір знаю, вони вам спокійно жити не дадуть.
Жінка, обережно погладжуючи кота, кивнула. Подружитися можна, головне, щоб ніхто з бабусь не знав про її місце роботи. Лікар, все ж таки…
Фото ілюстративне.
