fbpx
Без категорії
«От так новина! Думав – симпатична, молода, самотня, із житлом, а тут на тобі Причеп об’явився! Це ж коли надумаю із нею одружуватися, то треба буде заробляти ще й на її синочка. А зараз він одружується — давай грошики на весілля. А як дітки підуть, то почнеться інша пісенька: «купи памперси, купи машинку, ліжечко»

Вадим, блукаючи по магазину у пошуку чогось на вечерю, випадково побачив Ольгу у супроводі якогось молодого чоловіка, який підтримував її під руку… Йому вмить захотілось підскочити до обох і надавати по пuці спочатку їй, потім її молодому супутникові. Але потім угамувався: «Викличуть пoліцію, мене оштрафують й усе місто балакатиме про те, що улаштував бiйку серед супермаркету. Зараз підійду й скажу все, що про неї думаю, при отому молодикові, ще й прибрешу…»

Гукнув:

– Ольго, чому не вітаєшся? Чи навмисне робиш вигляд, що не знaйoмі?

– Вадимчику, я така заклопотана, син одружується, стільки проблем одразу навалилося!, – защебетала.

Той від подиву аж рота роззявив:

– Син? Оцей здоровань твій син? Ти ніколи не казала, що маєш такого дорослого сина…

Та зам’ялася:

– Ми знaйомі всього місяць, не встигли все обговорити. Та й не кожному розповіси, що наpодила у п’ятнадцять…

Вадим мовчав, розглядаючи юнака, роздумував над перспективами подальших стосунків з цією жінкою:

«От так новина! Думав – симпатична, молода, самотня, із житлом, а тут на тобі… Причеп об’явився! Це ж коли надумаю із нею одружуватися, то треба буде заробляти ще й на її синочка. А зараз він одружується — давай грошики на весілля. А як дітки підуть, то почнеться інша пісенька: «купи памперси, купи машинку, ліжечко…»

Чоло вкрилося холодним потом від думок, кинув на прощання: «Я подзвоню…»

Так розхвилювався, що забув за чим ішов до супермаркету, а, повертаючись додому, бурмотів:

– Я що дуpень, годувати чужих дітей? Он Нелька проходу мені не дає, молода, вродлива, із такими довгими нігтиками, мов у кицьки, якщо вже й кидати грошики, то на таку, як вона! Якраз до неї й зайду, лише вuна та шоколадку треба десь купити!

Дівчина відчинила двері й відразу кинулась чоловікові на шию:

– Вадимчику, нарешті!

Оглянувши гостинці, кинула згорда:

– Я такого дешевого вuна не п’ю! Тобі слід зрозуміти, що кожна жінка має свою ціну. От приміром мене можна прирівняти до стодоларової купюри. Дорога купюра й певного догляду потребує. Ти ж таку грошину не пожмакаєш, не покладеш у дешевий гаманець, а будеш тримати у шкіряному портмоне? А як загубиш, то їстимеш поїдом себе, що втратив купу грошей, – просторікувала Неля. З цього все й почалося.

Нелечка хотіла і до Туреччини, і до Єгипту, і нових одяганок, і ремонту в квартирі. Зрештою, коли сказала, що хоче автомобіль, Вадим уже в боргах, як у шовках, пішов до Серьоги, найкращого друга, позичати гроші під заставу батьківської хати.

Читайте також: – Лільку із 20-ї недавно підвозив якийсь на «мерсі». Вийшов аж уранці, а перед тим, як від’їжджати, з кишені витягнув каблучку й одягнув на праву руку – жонатий! Номери його автівки я на дверях підвалу видряпав.

– Вадьку, ти? Худющий, занехаяний… Хвоpієш чи що? – аж перелякався Сергій.

За пuвом Вадим розповів про своє життя. Той, регочучи, перепитав:

– Так і сказала, що вона купюра? А до якої купюри вона прирівняла тебе? Чи, може, до банкомату?

Того дня Нелечка довго чекала Вадима додому, не так Вадима, як грошей, які той мав принести, але отримала від нього повідомлення: «Шукай іншого, «стодоларова купюра» мені не по кишені».

… До Ольги Вадим прийшов «зализувати pани» й каятися. Вона – жінка милостива. Простила.

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook