Коли я чекала дитину, у мене не було навіть у думках не було, що ім’я для неї обиратиму не я. Це була моя перша дитина, чекала її я дуже довго. І ім’я підбирала багато місяців.
Під час того, як я виношувала, ніхто з моїх родичів не робив жодних пропозицій щодо того, як назвати сина. Усі погоджувалися з моїм вибором. Я кілька місяців думала, а потім почала говорити всім довкола, що мого сина зватимуть Данею.
Чоловік погодився, що ім’я хороше. Щоправда, ми сперечалися, яким буде повне ім’я, але час ще подумати залишався. Не сподобалося ім’я моїй свекрусі. Але я навіть не звернула на це уваги. Головне, що останні місяці я вже точно знала, як звуть майбутнього сина і зверталась до нього лише як до Данилка.
Поки я була на збереженні, батьки чоловіка ще раз усе обдумали і вирішили, що їхнього онука не треба називати Данею. Про це я дізналася набагато пізніше. Мене виписали ,все було добре. Я навіть не думала, що вони за моєї відсутності все вирішили за мене.
Одного недільного ранку батьки чоловіка завітали до нас на гостину. Я, наївна, ще здивувалась чому б це так? Але як тільки сіли снідати, одразу все стало на свої місця:
— Я проти того, аби мого онука Данилкою називали, – заявив свекор одразу. – У мене був знайомий Данило. Скінчив не надто добре, якщо чесно. Костянтин. Ось ім’я для чоловіка.
— Тобі теж не подобається? – голосно “здивувалась” свекруха, – Я все згадую отого Данила що в мене у класі був. Б-р-р-р. Не дай боже такої долі нікому.
Розумію, що це вистава для одного глядача. Дивлюсь на чоловіка, а він голову опустив.
— Може краще Сергій? – прошепотів він.
— Так, так. Сергієм і батька мого звали, – зраділа вдавано “несподіваній” ідеї свекруха.
— От, як сам виносиш, – кажу встаючи з-за столу, – Так Сергієм і назвеш. У нього і так буде ваше прізвище і по-батькові, а я маю право дати ім’я і дам. А вистави у садок ідіть влаштовуйте. – сказала я і вийшла.
За мною побігли всі втрьох. Доводили, що то лише моя примха і вони вирішили що Данила у їхній родині не буде.
— Що ж. – мовила я, – Гаразд. Не буде. Прізвище і по-батькові дам своє. Я юрист. Забули? Знаю, як це організувати.
Чоловік сполотнів. і сказав, що не потерпить такого і що його жінка так в житті не зробить.
— Ну що ж. Значить, я не твоя дружина.
Того дня чоловік пішов разом зі свекрами і двома торбами речей. У мене підростають два сини: Данило і Макар. От тільки рідний тато у старшого геть не та людина, що його виховує. Але про це знаємо лише ми. Він, навіть, не здогадується.
Перший чоловік так і не повернувся, а я й не кликала. Як пішов тоді з гордо піднятою головою, так і зник назавжди.
Головна картинка – pexels.
