Дмитро був старшим від неї на п’ятнадцять років і всі вірили, що такий шлюб убезпечує дружину від зрад, бо що не кажи, але молода жінка, то є молода жінка. Але Дмитро чомусь вирішив, що якщо вже він має таку молоду жінку, то всі інші йому теж під силу причарувати, а причаровував він не лише своїми карими очима, але й грошима, бо був далекобійником і мав добру зарплатню. Поки Ольга няньчила малих діток та свято вірила, що їхнє щастя назавжди – Дмитро мав вже іншу жінку на іншому боці України.
Отак він собі мався би добре й надалі, проте банальна операція призвели до незворотного – дружина з Дніпра почала шукати чоловіка, який обіцявся вернутися з рейсу і пропав. А мало що може бути, коли ти фуру вантажену возиш. Вона в поліцію, поліція кинула запити і так і так, ваш чоловік отам проживає.
Марина на автобус, поїзд, ще один поїзд і два автобуси і вже стоїть перед обійстям Ольги, яка ні сном, ні духом, порається по господарству. Слово за слово, далі багато крику і обшиванки, а далі жінки спам’яталися, коли побачили переполошені очі дітей.
– В тебе скільки – питає Ольга.
– Син, – каже Марина.
– Я чоловіка не віддам, – каже Ольга.
– Я теж,- й собі Марина й пішла геть.
Хтось їй таки сказав, що з Дмитром, бо прийшла вона до нього до палати та давай, на слова не скуплячись, розповідати хто він та що має робити. Від такого натиску та від переживання Дмитра раптом стався приступ і йому “відняло” один бік. Відповідно, треба його не лише доглядати, але й бути з ним поруч ввесь час.
Марина махнула рукою і вернулася до Дніпра, а Ольга привезла його до матері та й каже:
– Я йому свою молодість вже віддала, а він не вмів пошанувати, то другу частину життя я жити в примусі не буду.
Матір тепер бідкається, яка погана у неї невістка, бо ж клялася, що й в горі і в радості, а як прийшла біда, то нема.
– Як здоровий, то всі коло тебе, а як лиш заслабнеш – нема нікого, – нарікає жінка.
Дмитро теж матері підтакує та жаліє себе, адже він чесно забезпечував свою родину, а тепер, коли треба йому допомогти – то найрідніші люди його зрадили.
Фото Ярослава Романюка.
